§ 1. Організація виявлення і розслідування злочинів: поняття, види

Найбільш небезпечними для суспільства порушеннями за­кону є вчинення злочинів, тому боротьба зі злочинністю — це важлива складова правоохоронної діяльності.

Виявлення і розслідування злочинів — напрямки право­охоронної діяльності, які тісно пов'язані між собою, у зв'яз­ку з чим їх дуже важко розмежувати.

Так, виявлення злочину полягає у встановленні дії або без­діяльності, яка кримінальним законодавством кваліфіку­ється як злочин.

Джерелами інформації про подію злочину можуть бути фізичні або юридичні особи, засоби масової інформації, доку­менти тощо.

Нерідко факти вчинення злочинів є очевидними: запо­діяння тілесних ушкоджень, вбивство, пограбування та ін. Про ці факти повідомляють потерпілі, їх родичі, свідки, працівники медичних установ та інші фізичні або юридичні особи. Як правило, заяви і повідомлення про злочини надхо­дять до міліції, яка проводить їх реєстрацію і перевірку у встановленому законом порядку. Якщо інформація про вчи­нення злочину підтверджується, порушується кримінальна справа і проводиться розслідування цього злочину.

В той же час у багатьох випадках факти вчинення зло­чинів ретельно приховуються, і для їх виявлення потрібні

384

значні зусилля органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Так, для виявлення злочинів у сфері банківської діяльності або фактів ухилення від сплати податків необхідно провести ділу низку цілеспрямованих висококваліфікованих дій, ви­вчити і проаналізувати необхідні документи, нерідко із за­лученням відповідних спеціалістів.

Найчастіше виявлення злочину передує розслідуванню, оскільки у разі отримання достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину, порушується кримінальна справа і проводиться її розслідування. Але нерідко під час розсліду­вання кримінальної справи виявляються інші злочини, і в такому випадку діяльність по виявленню злочинів є складо­вою частиною досудового розслідування.

Досудове розслідування — це діяльність спеціально уповноважених органів держави по виявленню злочинів та осіб, які їх скоїли, збиранню, перевірці, всебічному, повно­му й об'єктивному дослідженню та оцінці доказів, виявлен­ню причин та умов вчинення злочинів.

Виконання цієї складної та відповідальної роботи покла­дається законом на спеціальні державні органи — органи до­судового розслідування, які поділяються на органи дізнання та органи досудового слідства¹. Завданнями органів досудо­вого розслідування є швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних у вчиненні злочинів осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності, запобігання та припинен­ня злочинів.

Органи досудового розслідування покликані забезпечити дієвість принципу невідворотності покарання за вчинений злочин.

Завдання досудового розслідування виконуються різними органами із застосуванням різних повноважень, у зв'язку з чим досудове розслідування поділяється на два види: дізнан­ня та досудове слідство.

§ 2. Органи, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, їх компетенція

Розслідування злочинів неможливе без пошуку певних об'єктів, які можуть мати значення у справі: фізичних осіб (особи, яка вчинила злочин, свідків, потерпілих), майна, слідів злочину та ін. Такий пошук здійснюється шляхом вчинення слідчих дій, пошукових дій або оперативно-роз- шукових заходів.

Слідчі дії регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом і здійснюються слідчими або органами дізнання.

Пошукові дії полягають у направленні до різних установ відповідних запитів, витребуванні довідок, використанні різ­номанітних повідомлень та ін. Такі дії виконуються як слід­чими, так і органами дізнання, а також спеціальними орга­нами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» дає поняття такої діяльності як системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних за­ходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Ця діяльність проводиться з метою припинення правопо­рушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах громадян, суспільства і держави шляхом пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розві­дувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій.

Оперативно-розшукова діяльність може здійснюватися як до порушення кримінальної справи, так і під час її досу­дового розслідування.

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключ­но спеціальними підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Прикордонних військ Укра­їни, Управління державйої охорони, органів Державної по­даткової служби, органів і установ Державного департамен­ту України з питань виконання покарань, розвідувального органу Міністерства оборони України.

Так, наприклад, у Міністерстві внутрішніх справ опера- тивно-розшукову діяльність покладено на кримінальну, транспортну та спеціальну міліцію, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, забезпеченню безпе­ки працівників суду, правоохоронних органів і учасників кримінального судочинства; в органах Державної податко­вої служби — на оперативні підрозділи податкової міліції.

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших мініс­терств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Для виконання завдань оперативно-розшукової діяль­ності зазначеним вище оперативним підрозділам надається право:

• проводити контрольну та оперативну закупівлю та по­стачання товарів, предметів та речовин, у тому числі й заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб з метою виявлення та документування фактів проти­правних діянь;

• проводити операції по захопленню злочинців, припи­ненню злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб;

• негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочи­ну, документи та інші предмети, що можуть бути дока­зами підготовки або вчинення такого злочину, чи одер­жувати розвідувальну інформацію, у тому числі шля­хом проникнення оперативного працівника у примі­щення, транспортні засоби, на земельні ділянки;

• здійснювати проникнення до злочинної групи неглас­ного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співпрацює з останнім;

• знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;

• здійснювати візуальне спостереження у громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

• мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників;

• створювати з метою конспірації підприємства, органі­зації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів;

• застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні за­соби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законом, та здійснювати інші повнова- ження, передбачені законом.

Надаючи такі широкі повноваження органам, що займа­ються оперативно-розшуковою діяльністю, законодавець в той же час встановлює гарантії законності під час здійснен­ня такої діяльності.

Так, негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за лис­туванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться лише за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативно­го підрозділу або його заступника. Про отримання такого до­зволу або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурора протягом доби.

Вищезазначені заходи застосовуються виключно з метою запобігти злочину чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інфор­мацію неможливо.

Результати оперативно-розшукової діяльності, які станов­лять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, не підлягають пе­редаванню і розголошенню.