Групова психотерапія: основні положення та особливості

Термін "групова психотерапія" запроваджений у 1932 р. Дж. Морено. Він використовувався для позначення методу об'єднання людей за соціометричними оцінками. Перед тим Морено заснував перший фаховий журнал із групової психотерапії, а в 1942 р. створив професійну організацію групових психотерапевтів. Першим методом групової психотерапії була психодрам, тобто драматична імпровізація, яка використовувалася для вивчення внутрішнього світу кожного учасника групи, його особистісних проблем, мрій та страхів. Основним прийомом психодрами була рольова гра, яка й донині досить інтенсивно застосовується і в інших терапевтичних підходах для навчання бажаної та адаптивної поведінки.

Групи бувають двох типів: Закриті, одномоментні (одночасно формують групу, проводять лікувальну роботу, закінчують, розпускають її і набирають нову); Відкриті, безперервні (група йде весь час, надходять нові хворі, «старожили» закінчують лікувальний процес в групі і виписуються, а нові поповнюють ряди групи).

Загальноприйнятою стала назва «Малі групи», коли в них до 8-12 чоловік, а великими – до 25 чоловік. Психотерапевтові краще починати за типом «класної роботи», тобто проводити ту ж роботу, що проводив би і з одним хворим, тобто, впливаючи на кожного хворого окремо і на групу в цілому, допускаючи дискусії, взаємодопомогу у вирішенні якихось проблем. Надалі сприяти виникненню дискусій на теми труднощів, проблем життя, в чому суть буденного життя, проблем розладів «нервової» системи, що таке психічна стійкість і так далі. Надалі включати чинник групової динаміки, де включаються механізми функціонування групи.

Екзаменаційний білет № 6 Предмет і задачі психодіагностики

Предметом психодіагностики є: методологічні, теоретичні, конкретні методичні принципи по будови психодіагностичних інструментів та формування психодіагностичного заключения.

Методи, конкретні методики діагностування найбільш універсальних конструктів особистості, таких як: риси особистості, здібності, мотиви, свідомість та самосвідомість, міжособистісні взаємини.

Сам термін «психодіагностика» почав використовуватися в XX ст. після опублікування роботи Роршаха «Психодіагностика» в 1921 р.

З точки зору психодіагностичного заключения, предметом психодіагностики є: становлення наявності у людини тієї чи іншої психологічної властивості чи особливої поведінки.

Основними завданнями психодіагностики з практичної точки зору є:

• розробка методів дослідження індивідуальних психологічних особливостей людини або створення психодіагностичних методик;

• використання психодіагностичних методик для дослідження індивідуальних психологічних особливостей конкретного випробовуваного.

Важливе значення для розробки і використання експериментальних психодіагностичних методик мають технічні засоби стимуляції, реєстрації і обробки психодіагностичної інформації.

Проаналізуйте співвідношення понять „інформаційна модель” та „перцептивний світ” (за ю.К.Стрєлковим)

Інформаційна модель – модель об'єкта, подана у вигляді інформації, яка описує істотні для даного розгляду параметри і змінні величини об'єкта, зв'язки між ними, входи і виходи об'єкта і дозволяє шляхом подачі на модель інформації про зміни вхідних величин моделювати можливі стани об'єкта. Інформаційні моделі можна помацати чи побачити, вони не мають матеріального втілення, тому що будуються тільки на інформації. Інформаційна модель – сукупність інформації, яка характеризує суттєві властивості і стану об'єкта, процесу, явища, а також взаємозв'язок із зовнішнім світом.

Ю.К.Стрєлков розуміє образ світу – як «інтегратор» слідів взаємодії людини з об'єктивної дійсністю. Вона вибудовує трирівневу системну модель образу світу.

Перший рівень – перцептивний світ» – характеризується системністю значень і модальної перцептивної, чуттєвої предметності.

Другий рівень – «картина світу» – представлений відносинами, а чи не чуттєвими образами, що зберігають свою модальну специфічність.

Третій рівень – «образ світу» – це шарамодальних структур, утворювані при обробці попереднього рівню.