Механізми сприйняття сенсорної інформації

Сенсомоторика (від лат. sensus почуття, відчуття і motor двигун) взаємокординація сенсорних і моторних компонентів діяльності: одержання сенсорної інформації приводить до запуску тих або інших рухів, а ті, у свою чергу, служать для регуляції, контролю або корекції сенсорної інформації. У якості основного сенсомоторного механізму виступає рефлекторне кільце.

З вікової психології відомо, що на визначених етапах життя виявляються сенсорні здібності, тобто здатність диференціювати якості і властивості предметів і речей. Рухова здатність, як здатність переміщати тіло у вертикальному положенні і маніпуляційна здатність, як здатність вистачати, переміщати, кидати предмети, теж мають свій віковий період прояву. Перцептивні здатності, як здатність виділяти предмети, їхню форму, розмір, відстань і язикові здібності, як здатність використовувати слова для спілкування, на визначеному етапі онтогенезу визначають прояв пізнавальних здібностей індивіда, або його інтелекту.

Формування сенсорних навичок – це розвиток відчуттів людини і сприймань, формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їх форму, колір, розмір, положення у просторі тощо. Воно становить фундамент її розумового розвитку.

Формування сенсорних навичок базується на розвитку сприйняття як процесу формування й удосконалювання перцептивних дій. Основні закономірності сенсорного розвитку: умінню користуватися своїми відчуттями людина повинна свідомо вчитися; свідома із зусиллям вироблена робота думки стає шляхом нескінченного повторення і завчання несвідомої і легко відбувається; в основі всіх відчуттів лежать свідомі акти розуму, „людські відчуття інтелектуальні”.

Екзаменаційний білет № 33 в чому полягає значення ідей гуманістичної психології для сучасного менеджменту?

Аналіз різних підходів до розуміння сутності особистості в контексті сучасних освітніх систем свідчить, що одним із найбільших значущих є підхід гуманістичної психології. Цей підхід, який розробили в США ще в 60-ті роки Р. Мей, А. Маслоу і К. Роджерс, в наші знову відродився у вітчизняній психології, у зв'язку з кардинальними соціально-політичними, економічними і культурно-освітніми змінами.

Основні характеристики гуманістичного підходу до управління освітою виявляються в таких положеннях:

- необхідність побудови управлінських стосунків між керівником та підлеглим на основі партнерства;

- доцільність тісної співпраці керівника і членів педколективу в процесі управління освітянськими організаціями;

- важливість розуміння та врахування індивідуально-психологічних особливостей підлеглих в управлінській взаємодії;

- необхідність створення умов для реалізації творчого потенціалу підлеглих та здійснення ними самоуправління свою професійною діяльністю та особистісним розвитком;

- важливість перенесення гуманістичних стосунків із самого педагогічного колективу на процес педагогічної взаємодії з учнями та їхніми батьками;

- необхідність певного рівня особистісного розвитку керівника тощо.

Класифікація концептуальних підходів у визначенні функціональних критеріїв сім’ї

Існує велика кількість класифікацій сімей. О.Е.Лічко у своїй класифікації сімей розрізняє структурний склад (повна, неповна, деформована сім’я) та функціональні особливості сім’ї (гармонічна та дисгармонічна). За критерієм функціональних особливостей побудовані також класифікації Е.Г.Ейдеміллера, який виділяє функціональні та дисфункціональні сім’ї, та В.Сатир, що робить поділ сімей на зрілі та незрілі. Традиційно у психології сім’ї користуються класифікацію, яку наводить Т.В.Андрєєва. Вона виділяє:

- нукліарну родину, до якої входять чоловік з жінкою та їх діти;

- поповнену родину, що включає також батьків інших поколінь та інших членів родини;

- змішану родину, що утворилася у результаті шлюбу розлучених людей;

- родину одиночки.

У суспільній свідомості вважається, що сім’я одиночки є відхиленням від норми, і все більше людей вважають, що поповнена сім’я також є ненормальним варіантом життєдіяльності сім’ї. Ми дотримуємося точки зору Е.Г. Ейдеміллера, який наголошує: «питання про те, що у структурі сім’ї є нормою, а що порушенням, – одне з найскладніших питань у сучасній науці».

Зміна сімейних ролей, сімейної моралі, сімейної культури, системи сімейних цінностей так чи інакше завдає впливу на образ сім'ї. Положення про те, що фактор участі обох батьків у вихованні є визначним у становленні особистості дитини, не потребує підтвердження. Широко визнаним і емпірично доведеним також є той факт, що образ сім’ї, сформований у дитини, неминуче буде потребувати реалізації у її власному подружньому та сімейному житті.