Екзаменаційний білет № 50 Рецепторна та рефлекторна теорії відчуттів. Анатомо-фізіологічні механізми відчуттів. Види відчуттів. Чутливість та її вимірювання

Рецепторна концепція відчуттів виражається в принципі специфічної енергії органів чуття та в гіпотезі сталості зв'язку між стимулом і відчуттям.

У 1826 р. І.Мюллер сформулював принцип специфічної енергії органів чуття: відчуття залежать не від природи подразника, а від органа чи нерва, у якому відбувається процес подразнення, тобто відчуття є вираженням його специфічної енергії.

За допомогою зору, наприклад, пізнається неіснуюче в природі світло, оскільки наше око створює враження світла й тоді, коли на нього діє електричний чи механічний подразник, тобто при відсутності фізичного світла.

Рефлекторна теорія виражається в принципі органів чуття специфічної енергії та в принципі уподібнення. Принцип органів чуття специфічної енергії полягає в тому, що відображення зовнішнього світу здійснюється на основі рецепції адекватного подразника. Відчуття виникає як реакція організму на той чи інший подразник і має, як усяке психічне явище, рефлекторний характер. У ході побудови образа відбувається уподібнення динаміки моторних ланок властивостям предмета.

Класифікація відчуттів може здійснюватися по-різному. Головними ознаками для виділення класів (видів) відчуттів виступають розміщення рецептора, характер рецептора та модальність відчуття.

За ознакою розміщення рецептора фізіолог Ч. Шерінгтон виділив три основних класи відчуттів:

- екстроцептивні, що виникають при впливі зовнішніх подразників на рецептори, розташовані на поверхні тіла;

- проприоцептивні (кінестетичні), що відображають рух і відносне положення частин тіла завдяки роботі рецепторів, розташованих в м'язах, сухожиллях і суглобних торбах;

- інтероцептивні (органічні), що відображають подразнення рецепторів, розташованих в внутрішніх органах і тканинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.

За ознакою характеру рецептора також виділяють:

- фоторецепцію – чутливість до світла (зорові відчуття);

- хеморецепцію – чутливість до певних речовин (нюхові, смакові відчуття);

- аудіорецепцію – чутливість до звукових коливань (слухові відчуття);

- механорецепцію – чутливість до механічної взаємодії (відчуття дотику, болю, рівноваги);

- терморецепцію – чутливість до температури (температурні відчуття).

За ознакою модальності (цей розподіл відчуттів є найбільш широко розповсюдженим), виділяють такі види відчуттів, як зорові, органічні, вібраційні, вестибулярні, слухові, нюхові, смакові, відчуття дотику; ці види розгалужуються на підвиди.

Чутливість органу відчуття визначається мінімальним подразником, який за певних умов виявляється здатним викликати відчуття.

Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуття. Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості від конкретного аналізатора.

Зробіть порівняльний психологічний аналіз підходів до формування в авіаційних компаніях екіпажів „на один рейс” та екіпажів стабільного складу

Просторова орієнтування льотчика у польоті в значною мірою метеозалежною чи метеочуттєвою функцією. Наземні візуальні орієнтири поза-кабінного простору для пілота наочними, первоприоритетными, найважливішими сигналами оцінки свого просторового становища. Інструментальні сигнали польоту, адресуємі когнітивної сфері (по И.П.Павлову – второсигнальній системі кори великих півкуль) пілота пілотажно-навигаційними приладами й дисплеями, недієздатні стати повноцінної заміною які сприймаються візуально первосигнальних стимулів щодо просторового становища літака, є штучної, нав'язаної умовами погоди формою відображення повітряної обстановки, коли зниженою видимості утрудняють чи виключають його прямий візуальний контакти з землею, порушують взаємодію Космосу з керованим літаком й навколишнім середовищем.

Авіаційний обрій є інструментальним аналогом, штучним замінником лінії природного обріїв та використовується пілотом під час переходу з режиму візуального пілотування в режим приладового польоту. По конструктивного рішенню шкал відліку кутів крену і тангажа розрізняють 2 основних типи названого індикатора: прямий, з нерухомим індексом літака, відображуваного у площині поперечного перерізу (краєвид з хвоста) і натомість рухомий сферичної постаті, у якій небосхил кодирован кольором світлих тонів, земля – кольором темних тонів, і зворотний, у якому обрій нерухомо фіксована, а індекс літака обертається по осі крену. Пряма індикація символічно відтворює картину змін лінії природного горизонту, яку пілот можемо бачити в візуальному політ у процесі оцінки просторового становища свого літака по наземним опорним орієнтирам рельєфу місцевості. Зворотний індикація більшою мірою інтуїтивно відтворює льотчику у кабіні картину еволюцій керованого по осі крену літака і натомість нерухомій лінії природного горизонту. Концептуальне рішення зворотної індикації просторового становища літака апріорно ототожнює лінію природного горизонту зі становищем лінії вододілу між прозорим ліхтарем (лобовим заскленням) та нижньої непрозорою частиною (приладовій дошки і бортів) кабіни літака, а вертикаль кабіни – з нейтральним становищем ручки (штурвала) управління літального апарату. Розробники авіаційного приладобудування країн Заходу традиційно тяжіють до концепції прямий індикації кутових координат просторового становища літака, тоді як російські приладобудівники при устаткуванні літаків військової авіації віддають перевагу зворотної, а точніше – змішаною чи роздвоєної індикації авиагоризонта: з фіксованою обрієм – для відліку в точках перетину з цифровими індикантами нерухомій шкали кутів крену лівого чи правого “крилець” обертового індексу літака, і із жвавим, розщепленим від фіксованою лінії авіагоризонту центральним фрагментом, нерухомих разом із оцифрованими ризиками шкали тангажа барабана суворо вгору чи вниз щодо жорстко фіксованою осі обертання індексу індексу літака за креном – для відліку кутів тангажа.