Екзаменаційний білет № 26 Характеристика стану активації. Рівень активації та працездатність

Активація, активність – стан, що характеризує рівень збудженості та реактивності.

Поведінка людини має своїм початком певні фізіологічні зміни. Існує думка, що в основі поведінки лежить континуум станів "пробудження", або ступеня активації. Під активацією розуміється загальний стан психічної готовності організму, підсилення фізіологічних проявів, "енергетична мобілізація". Основу поведінки становить континуум активації. Континууму різних рівнів активності (від глибокого сну і проміжних стадій уваги – до інтенсивних рухових реакцій) відповідають різні фізіологічні прояви. Звідси походить ідея розглядати поведінку залежно від рівня активації, який може поступово збільшуватись від стану сну до пароксизмальних станів. Такою є концепція активації Д. Ліндслея, у якій емоційна реакція виступає лише одним із крайніх значень континууму.

Дослідження психофізіологів дали можливість виділити загальну реакцію активації, В деякі моменти людина має більш активний тонус, ніж в інші, і цей факт підтверджується вимірами багатьох фізіологічних показників. Електрична активність шкіри підсилюється при польоті на літаку, ритм серця частішає, коли ми сидимо в кріслі в зубного лікаря. Навіть легкий потиск рук викликає розширення зіниць. Але поняттям загальної реакції активації не охоплюються всі зміни фізіологічних реакцій. Страх і лють – це різні фізіологічні і психічні стани. Тілесні зміни, являючи собою єдність фізіологічного і психічного, мають різну форму і ступінь вираження цієї єдності. Активність м'язів обличчя неоднакова за різних емоцій. Увага до зовнішніх подій пов'язана з послабленням діяльності серцево-судинної системи, тоді як зосередженість на внутрішньому, наприклад, на розв'язанні в думці арифметичних задач активізує серцево-судинні функції.

Вплив батьківської родини на психологічний розвиток

Сучасна українська сім’я, пристосовуючись до економічних, соціальних і культурних змін у країні, не рідко обирає шлях виховання однієї дитини.

Зростання психологічного напруження, збільшення кількості стресових ситуацій деструктивно впливає на зміст і характер батьківсько-дитячих взаємин в родині з однією дитиною. Відсутність системності та послідовності у сімейному вихованні призводить до неповноцінного спілкування дорослих і дітей, його змістового збіднення, нехтування нормами моралі. Усе це актуалізує потребу вивчення проблеми психологічних особливостей батьківського відношення до єдиної дитини в родині, розробки і визначення шляхів подолання асоціальних тенденцій у сім’ї і суспільстві.

Аналіз багатопланових досліджень свідчить, що поняття «батьківського відношення до єдиної дитини в родині» не має єдиного визначення. Є підстави констатувати наявність певної суперечності між потребою формування особистості дитини через її спілкування з іншими людьми і недостатньою розробленістю засобів позитивного впливу батьків на цей природний процес; наявністю в батьків певних утруднень як щодо підвищення власної педагогічної культури, так і методів виховання відповідних моральних якостей у своїх дітей, становлення та розвитку культури міжособистісних взаємин.