Розуміння неврозу у різних психотерапевтичних школах

Термін невроз вперше вжито шотланскім патологоанатомом і невропатологом Кулленом в 1776 році. Без перебільшення можна стверджувати, що жоден з психіатричних або неврологічних термінів не впливав на розвиток медицини в таких масштабах як цей. Поняттям неврозу Куллен вперше науково точно і чітко поставив питання про можливість існування розладів нервової системи та психіки, які не мають під собою морфологічного, органічного субстрату і запропонував назвати їх функціональними.

У психологічних школах дуже неоднозначно поставилися до поняття неврозу, але багато напрямків зобов'язані йому своїм народженням і розвитком.

Представники біхевіоризму, наприклад, Н.J. Eysenck. J., 1960, J.Wolpe, 1973, взагалі заперечували невроз як самостійне явище, а визнавали лише невротичні симптоми, як наслідок неправильного навчання виховання, травматичного особистого досвіду. Невроз, за ​​їх уявленнями, є комплекс неадекватних умовних рефлексів, які поступово генералізуются і з'являються у відповідь на будь загрозливий стимул. H.J. Eysenck писав: "Немає неврозу ховається за симптомом, є лише сам симптом".

Гуманістична психологія, наприклад в працях К.Роджерса (1951) вважали, що неврози є наслідок незадоволеності імманетно-притаманної кожній людині потреби в самоактуалізації.

Психоаналіз будувався на базі невротичних розладів. Тут невроз, якщо коротко, являє собою символічне вираження нереалізованих або витіснених потягу.

А.Адлер вважав причиною неврозу нереалізоване, заблоковане прагнення до влади, Догляд у хворобу є своєрідна спроба здобуття влади над особами найближчого оточення.

К.Хорні джерелом неврозу вважала "базальну тривогу", яка виникає у багатьох людей внаслідок дефіциту батьківської любові в дитячому віці. Через це дитина, а потім і дорослий, не відчуває себе в безпеці і відхід у хворобу є вираженням пошуку турботи, тепла, любові, безпеки.

У вітчизняній психології великий вплив на розробку проблеми неврозів надав В.Н.М’ясищев, який вважав, що невроз: "... це психогенне захворювання, в основі якого лежить невдало, нераціонально і непродуктивно-особистісне протиріччя між нею і значущими для неї сторонами дійсності, що викликають болісно тяжкі для особистості переживання: невдачі в життєвій боротьбі, незадоволення потреб, недосягнутій мети, непоправної втрати. Невміння знайти раціональний і продуктивний вихід тягне за собою психічну і фізіологічну дезінтеграцію особистості ". М’ясищев виділив три основні типи неврозів, припускаючи, що в основі кожного з них лежить специфічний внутрішній конфлікт.

Екзаменаційний білет № 9 Розвиток індивідуальності під впливом мікросоціуму: залежність змістовного рівня індивідуальності від динаміки соціальних ролей і статусу

Розвиток індивідуальності проходить у мікросоціумі – найближчому моральному середовищі, яке розкриває сукупність суспільних і психологічних умов життєдіяльності. Це – системний процес, структурними компонентами якого виступають:

а) інтегровані суб'єкти виховної взаємодії (батьки, інші члени сім'ї, колеги по роботі);

б) інтелектуальні джерела виховного впливу (національна та загальнолюдська культура, моральні цінності, якості);

в) Конституція (держава і закони), події та факти сучасної дійсності (М.Красовицький);

г) фактори становлення та розвитку моральних відносин: приклад поведінки, моральне ставлення, власні дії суб'єкта взаємин, коректуючі впливи середовища на суб'єкт (Д. Грішин, Т.Фролова, Н.Щуркова);

д) умови поза-сімейного впливу (суспільні відносини, масова культура, засоби інформації, субкультура, діяльність на дозвіллі).

Соціальні статуси взаємопов'язані один з одним, але не взаємодіють між собою. Взаємодіють між собою тільки суб'єкти (власники, носії статусів, тобто люди). У соціальні відносини вступають не статуси, а їх носії.

Соціальні відносини зв'язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей – носіїв статусів.

Хоча статуси безпосередньо не вступають у соціальні відносини, а тільки опосередковано – через їх носіїв, вони головним чином визначають зміст і характер соціальних відносин.

Соціальна роль є динамічною характеристикою статусу, це модель поведінки, орієнтованої на даний статус, на виховання прав і обов'язків, які приписані конкретному статусу. Але приписані правила поведінки – соціальні норми характеризують не статус, а саме роль. Роль має справу не з соціальними відносинами (як статус), а з соціальною взаємодією. Отже:

- соціальні ролі і соціальні норми відносяться до соціальної взаємодії;

- соціальні статуси, права і обов'язки, функціональний взаємозв'язок статусів відносяться до соціальних відносин;

- соціальна взаємодія характеризує динаміку суспільства, соціальні відносини – його статику.