Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-людина”

Люди, які працюють в системі «людина – людина» целікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчителі тощо. В своїй діяльності вони змушені постійно стикатися з негативними емоційними переживаннями своїх клієнтів (пацієнтів, вихованців), вони мимовільно стають залученими до цих переживань, із-за чого відчувають підвищене емоційне напруження.

Форми допомоги особам, схильним до синдрому психоемоційного «вигорання», можуть бути індивідуальними, груповими у формі лекцій, пам’яток, статей, семінарів, практик, професійних тренінгів. Із метою збереження оптимізації «людського капіталу» спеціалізовані програми «анти вигорання» слід включити в загальну стратегію управління та професійно – особистісного вдосконалення персоналу. У межах індивідуально та колективно спрямованої превентивної роботи з профілактики «вигорання» необхідно:

• точно розрахувати й обдумано розподіляти за часом передбачувані обсяги фізичних та інтелектуальних навантажень та напружень;

• уміти переключатися з одного виду діяльності на інші;

• не надто перейматися конфліктами вдома і на роботі;

• не намагатися бути найкращим завжди і в усьому.

Програма профілактики включає наступні етапи:

1. Виявлення проблеми;

2. Проведення діагностичних/клінічних бесід;

3. Тренінгова/групова робота;

4. Індивідуальна корекція особистісних відхилень.

Засади успішної професійної діяльності психотерапевта

Діяльність психотерапевта розглядають відповідно до двох його професійних ролей:

• фахівця-медика, який здійснює лікування пацієнта за допомогою як психологічного впливу, так і за допомогою специфічних медичних засобів (медикаменти, гіпноз тощо);

• фахівця-психолога, покликаного допомагати особистості вижити у різноманітних життєвих і соціальних ситуаціях та орієнтованого на роботу з глибинними смисложиттєвими проблемами клієнта. У цьому випадку він користується лише психологічними засобами діяльності.

Звичайно, фахівець з практичної психології може здійснювати психотерапію лише у другому сенсі цього поняття і не має права використовувати медичні засоби. Тому приймемо за вихідне наступне твердження. Психотерапія спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання та передбачає створення умов для повноцінного становлення особистості.

Екзаменаційний білет № 11 Характер. Місце характеру в структурі індивідуальності. Структурні особливості характеру

Характер людини – це те, що визначає її значущі вчинки, а не випадкові реакції на ті чи інші стимули або обставини. Вчинок людини з характером майже завжди свідомий і обдуманий, може бути пояснений і виправданий, принаймні з позицій дійової особи. Кажучи про характер, ми, як правило, вкладаємо в уявлення про нього здатність людини поводитися самостійно, послідовно, незалежно від обставин, виявляючи свою волю й наполегливість, цілеспрямованість та завзятість. Безхарактерна людина в цьому значенні – та, що не виявляє подібні якості ані в діяльності, ані в спілкуванні з людьми, пливе за течією, залежить від обставин, керується ними тощо.

Характерологія (від грец. charakter – печатка, карбування і logos—наука) – в широкому розумінні – навчання про характери, один з напрямків німецької психології XX ст., що трактує людську індивідуальність як душевно-тілесну цілісність, первинну стосовно світу, у якому вона живе, і обумовлену у своєму поводженні споконвічно властивими їй властивостями. Головний представник – Л. Клагес, що вважав, що вивчення характеру повинне базуватися на спостереженні, описі і систематичному тлумаченні виразних рухів (а не усвідомлюваних суб'єктивних станів) людини, таких, наприклад, як почерк, жести і т.п.

За цим емпірично-психологічним навчанням стояла метафізична, висхідна до поглядів Ф. Ніцше теорія про “дух як супротивник душі”, згідно якій людині властиве протиріччя між його спонтанним життям у якості неповторної цілісної особистості і безособистісно-універсальним духом, що руйнує його унікальність і неповторність.

Відповідно до першого, “статичним”, характер трактується як незмінний набір (структура) основних рис, безвідносно до аналізу його формування і розвитку.

Закінчене вираження таких поглядів знайшло відображення в працях німецького психопатолога Е. Кречмера, який розглядав характер у зв'язку з будовою тіла як психічну конституцію людини, що відповідає його соматичній (тілесній) конституції, пояснюючи його в кінцевому рахунку вродженими, насамперед ендокринними, факторами.

У психоаналізі З. Фрейда і його учнів (К. Юнга, А. Адлера й ін.), утворення окремих рис і типів характеру розглядається як результат напруженої роботи людини з врегулюваня конфліктних ситуацій.