Психологічна реакція особистості на інформацію про хворобу та стилі подолання хвороби. Типи реагування особистості на хворобу

Будь-яке тяжке тілесне захворювання є стресом для психіки людини, на яке він реагує по-різному, залежно від рис характеру і звичних способів реакції на стрес, вироблених протягом життя.

Ставлення пацієнта до власного захворювання буває різним і може бути зведене до трьох позиціях:

1. Надмірно – висока значимість хвороби та пов'язаних з нею проблем

2. Занижена значимість хвороби та пов'язаних з нею проблем

3. Адекватне реагування на хворобу

Перший варіант проявляється страхами, тривожними побоюваннями за здоров'я і своє майбутнє, загостреним самоспостереження, перебільшенням наслідків захворювання. Хворий ретельно фіксується на фізичних відчуттях і симптоми, встановлює щадить режим, суворо стежить за прийомом ліків і різко обмежує фізичні навантаження.

Ці хворі часто стають егоцентричні, вимагають уваги лікаря і близьких тільки до себе, ревно ставляться до «конкуруючим за увагу» пацієнтам і близьким.

Усі хворі в певній мірі бояться своєї хвороби, її можливих наслідків – інвалідності, смерті. Вони по-різному реагують на госпіталізацію у лікарню, перебування в ній, лікування, режим, вимушену бездіяльність обмеження особистої свободи і спілкування з іншими хворими. Медичному працівникові дуже важливо знати психологію хворих.

Виділяють такі основні типи хворих:

- Підозріливі (тривожно-підозріливі). Вони –“теоретики” (мислительний тип, за Павловим) і прагнуть довідатись все про свою хворобу від сусідів по палаті, медичного персоналу, знайомих, із медичних книг. Але набуті ними напівзнання не сприяють заспокоєнню (їх напівзнання нерідко є більш шкідливим, ніж незнання).

- Боягузливі – близький різновид підозріливих. Здебільшого це люди, які погано знають медицину. Їх діагнози обмежуються словами “печінка”, “серце”, “голова”, іноді з уточненням – “рак”, “Інфаркт”, “гіпертонія”. Але йти до лікаря вони уникають із побоювання, що вигаданий діагноз може підтвердитись.

- Мнимі (істеричні) хворі відрізняються від боягузливих тим, що вони охоче йдуть до лікарів, піддаються різним, часто неприємним, діагностичним маніпуляціям, наприклад, рентгенівському дослідженню шлунка, взяттю шлункового соку, дуоденальному зондуванню, іригоскопії та ін., акуратно роблять усі призначувані аналізи. Незважаючи на негативні результати всіх досліджень і запевнення лікарів, що підозрюваної хвороби немає, ці хворі іноді роками відвідують кабінети поліклінік.

- Ліниві хворі. Це справжні хворі, здебільшого хронічні. Оскільки хвороба не тяжка, вони не вважають її серйозною.

Екзаменаційний білет № 23 Способи і механізми регуляції та саморегуляції психічних станів

Сучасна наука починає розглядати організм людини як складну саморегулюючу та самовідновлювальну біосистему, а психіку – як результат прояву матерії, енергії та інформації (Д. Бом, К. Прібрам, С. Ситько, В. Скарбників та ін.). Саме це надає працівнику міліції перспективу оволодіння можливостями своєї психіки, які є природними та пов'язані з просторово-часовими особливостями психічної діяльності людини.

Розуміння механізмів психічної саморегуляції дозволяє фахівцям цього профілю визначити реальні й ефективні шляхи щодо свідомого та цілеспрямованого використання можливостей своєї психіки.

Під психічною саморегуляцією в класичній психофізіології розуміють систему складного реагування мозку та нервової системи людини на зовнішні та внутрішні подразники, що спрямоване на підтримку балансу між психофізіологічним й енергетичним станом людини та умовами навколишнього простору.

У більш широкому розумінні психічна саморегуляція – це свідомо контрольований людиною психічний самовплив з метою поліпшення свого стану. Функції свідомої саморегуляції дуже широкі.