Влив ментального, релігійного, культурного фактору на розбудову родинних стосунків

Релігієзнавчий аналіз сучасної діяльності конфесій в нашій державі, включно з особливостями розвою та втілення теоретично-віроповчального комплексу, публічними настановами священослужителів, практичним функціонування церков та релігійних організацій, їх взаємодії на рівні очільників, місцевих громад, тощо виявляє низку характерних моментів, обумовлених специфікою культурно-цивілізаційного субстрату, на якому розвивалося й продовжує розвиватися конфесійне життя України. Вони тією чи іншою мірою характерні для всіх або принаймні більшості конфесій України, й частина з них викликають обґрунтоване занепокоєння кожного, кому не байдужий розвиток України як незалежної демократичної держави духовно зрілих громадян.

Менталітет – це манера мислення, його склад, його особливості, його своєрідність, тобто це емоційні орієнтації, колективна психологія, спосіб мислення і людини, і у даному випадку, нації. Можна визначити цей феномен і дещо по-іншому: менталітет є психічним складом розуму, душевним складом, напрямком думок, способом думок або характером роздумів, духовним світом, які відрізняють його з-поміж інших народів. Іншими словами – це душа, серце і розум народу.

Ментальність українського народу формувалась під впливом складних історичних умов. Розташування між Сходом і Заходом, тривале бездержавне існування, розчленованість народу у минулому здебільшого визначили український менталітет.

Ототожнення людської і кульурної реальностей приводить до висновку: культура є дещо людське у людині, а людина є людиною так як вона опанувала світ культури. Або: людина є мірило наявної культури, а культура, в свою чергу, є критерієм розвитку людини. Тому ототожнення культурної і людської реальності дає дуже сумнівне знання. Питання про те, що в людині є людським, дає лише одну відповідь – все. При чому ця відповідь є універсальною, що стосується кожного окремого індивіда, і людського роду. Універсальність же однозначної відповіді і є викладенням проблеми. Або як писала Урсула Ле Гуін: “Коли знаєш відповідь, тоді і питання не існує, а якщо відповіді не має, тоді і питання не повинно існувати”.

Становлення людини відбувається у культурі. Культура стискає у своїх міцних обіймах інваліда, надаючи йому певної форми. Безформне “Я” немовляти попадає у жорсткі рамки культури, як рідина у тверді стінки склянки. Тільки від густини і в`язкості цієї рідини залежить, чи встигне вона до свого затвердіння – в аналогії – до становлення з “Я” особистості – повністю прийняти форму склянки, або ж в ній залишаться пустоти, опуклості, впадини, які тільки й надають твердій масі елементи неповторності, індивідуальності. Обриси, визначеність, жорсткі форми залежать від жорсткості людського “Я”, від його здібності до опору зовнішнім факторам, в якості яких і виступає наявна культура.

Психофізіологічні основи психомоторної діяльності

Виконавська частина дії, особливо трудової, включає ру­хи людського організму, що безпосередньо впливають на предмет праці через знаряддя праці. І. М. Сєченов, розглядаючи природу довільних рухів, наголошував на тому, що хотіння (потреба) тоді буде мотивом або ціллю, а рухи – дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлю­ється як засіб задоволення хотіння. Дія, у якій об'єднуються чуттєвий і руховий компоненти, називається психомоторною дією, або психомоторикою.

У руховій активності лю­дини можна виділити чотири рівні:

1) рівень цілісної діяльності;

2) рівень окремого акту діяльності;

3) рівень макрорухів, з яких через набуття предметності й реалізацію цільових програм будуються дії;

4) рівень мікрорухів, які є елементарними руховими ак­тами; мікрррухи інтегруються в просторово-часовому спів­відношенні в макрорухах.

Фізіологічні механізми побудови рухів пов'язані з діяль­ністю спеціальних відділів кори головного мозку. Важливу функцію тут виконують «канали» зворотного зв'язку, інфор­мація яких є основою оцінки та координації перебігу й результатів рухів. Психофізіологічні механізми координації та побудови рухів відіграють надзвичайно важливу роль у професійному навчанні. Для навчання швидких і точних рухів, що складають трудові дії, необхідно створювати умо­ви, які забезпечують швидку й точну оцінку результатів дій тих, хто навчається.

Психологічні механізми забезпечують цільову оцінку й опо-середкованість регуляції рухів. Рухам як компонентам операдіонального складу сенсомоторних дій притаманні доціль­ність, адекватність (відповідність ситуації й стану об'єкта діяльності), поліефекторність (можливість виконання однієї Й тієї ж дії за допомогою психомоторних компонентів), уз­годженість (просторово-часова), підпорядкованість (з інши­ми учасниками діяльності).