Охарактеризуйте основні засоби спілкування у міжособистісній взаємодії

Спілкування – це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Воно завжди припускає досягнення деякого результату. Таким результатом звичайно є зміна поведінки і діяльності інших людей. Уявіть, що троє учнів вирішили підготувати стінгазету. Хтось пише заголовки, хтось підбирає малюнки, хтось складає тексти. Тут спілкування виступає як міжособистісна взаємодія, або інтеракція (віт inter – між і action – дія), тобто як сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в їхній спільній діяльності. Наприклад, учень після уроку віддає вчителеві праці інструмент, яким працював, а вчитель кладе його в шафу. Обміну інформацією тут не відбулося, але взаємодія сталася. У хід спілкування його учасникам можна не тільки брати участь у комунікації, але й організувати обмін діями, спланувати загальну діяльність, виробити форми та норми сумісних дій.

Інтерактивна сторона спілкування – це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність. У дослідженні цієї сторони спілкування використовують поняття "інтеракція", "взаємодія", "соціальна взаємодія".

Взаємодія – це універсальна властивість усього існуючого світу речей і явищ в їх взаємній зміні, впливові одного на інших.

Фундаментальні проблеми в галузі діагностики психології мотивації

У структурі особистості мотивація посідає особливе місце і є основним поняттям, що використовуються до пояснень рушійних сил поведінки й діяльності. Теоретична визначеність і однозначність поглядів на явища мотивації ще далекі від своєї завершення.

Дослідження мотивації досягнень почали проводитися Д.С.Мак-Клелландом середині минулого століття, у результаті йому пощастило виявити індивідуальні розбіжності у мотивації досягнень з допомогою тематичного апперцепційного тесту (ТАТ) Г.А.Мюррея.

Необхідність такого роду досліджень визначалося соціалізацією нашого суспільства та ціннісними орієнтаціями людей із різних соціальних верств. По Мак-Клелланду формування мотивації досягнень безпосередньо залежить від умов та середовища виховання і є побічним продуктом основних соціальних мотивів.

Пізніше питаннями мотивації досягнень займалися такі вчені, як Дж.Аткинсон, М. Фізер, Х.Хекхаузен та інших. вони помітили, що з дитини довільно з'являються ранні форми діяльності досягнення, незалежно від виховного впливу дорослих.

Визначення мотиву досягнення (прагнення підвищення рівня власних можливостей) не пояснює певних особливостей розвитку людини, тому ввели конкретні мотиваційні перемінні, встановлюють взаємозв'язок між банківською діяльністю та мотивом досягнення. Це:

1. Особистісні стандарти – оцінка суб'єктивної ймовірності успіху, суб'єктивної труднощі завдання й т.д.;

2. Привабливість для індивіда особистого успіху чи невдачі у вигляді діяльності;

3. Індивідуальні переваги – приписування відповідальності за успіх чи невдачу собі чи оточуючим обставинам.

Що емоційна включеність батьків на справи дитину і відповідна цьому навколишнє середовище, тим більша в дитини потреба у досягненні успіху. Щоб сформувати такої потреби тиск батьків на дитини має бути ненав'язливим, а довкілля мусить бути сприятливою і що спонукає. І тут з'явиться найбільша ймовірність для самостійної перевірки дитиною своїх умінь і можливостей.

Перелік мотивів, які зазвичай використовують у ци хметодах, переважно складається з конкретних мотивів. Ці методи найчастіше використовують задля вивчення мотивації особистості, т. е. процесуальної динаміки мотиву у певній ситуації, а вивчення мотивів навчальної, професійної та інших видів діяльності.