Загальні особливості психіки хворих соматичними захворюваннями

Хронічні соматичні захворювання відносяться до числа тих чинників, які сприяють стійкого зниження працездатності, нерідко призводять до ранньої інвалідизації.

Патогенний вплив соматичного захворювання на психічну сферу виявляється порушенням психічної діяльності людини в соціумі. Виділяють два види патогенного впливу соматичної хвороби на психіку: соматогенні і психогенний. Насправді вони представлені в єдності порушень психіки під впливом соматичного захворювання,але виділення цих двох видів необхідно, так як соматогенні і психогенний компоненти впливають на психічну сферу в різних співвідношеннях залежно від нозології. Окремо слід зазначити, що важка соматична хвороба часто змінює біологічні умови життєдіяльності внаслідок соматогенного інтоксикації або явищ гіпоксії. Все це визначає динаміку життєдіяльності, стійкість людини до фізичних і психічних навантажень, рівень енергетичного потенціалу діяльності, збереження її операціонального складу.

Основною формою впливу соматичного захворювання на психіку людини є психогенна – психологічна реакція особистості на захворювання і його наслідки. При хронічному захворюванні цей вплив поширюється на всю структуру відносин людини і його особистість. З цього випливає, що внутрішня картина хвороби при різних соматичних захворюваннях відіграє істотну роль в протіканні самого захворювання і реадаптації хворого в соціумі.

Також слід говорити про механізм замкнутого кола, сутність якого полягає в тому, що порушення, що виникає спочатку в соматичної сфері, викликає психопатологічні реакції, а останні є причиною посилення соматичних розладів. Так по замкнутому колу і розгортається цілісна психосоматична картина захворювання.

Екзаменаційний білет № 18 Проекція параметрів основних властивостей нервової системи на динамічні характеристики психічної діяльності

Проекція – це процес, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як приходить ззовні, тобто за допомогою проекції індивід приписує власні неприйнятні думки, установки, бажання іншим людям. Очевидним шляхом захисту від тривоги, пов'язаної з невдачею або виною, є покладання провини на іншого.

Індивідуальна, особистісні та суб'єктні властивості не збігаються у віковому розвитку.

Індивідуальність генетично формується пізніше, будучи результуючої суперечливою динаміки розвитку, взаємодії і взаємопроникнення цілісної системи її властивостей у процесі онтогенезу і життєвого шляху. Суб'єктивна картина життєвого шляху до самосвідомості особистості завжди будується відповідно індивідуальному та соціальному розвитку, обчислюючи в біографії-історичних датах і подіях особистого життя.

Вивчення індивідуальності вимагає розгляду її як багатовимірної системи, розвиток і формування якої підпорядковується певним законам. Важливим індикатором людської індивідуальності є активність творчою, творчої діяльності людини. Одне з можливих проявів активності індивідуальності – вчинки людини. Це можуть бути вчинки громадянського характеру (відображають ставлення людини до свого обов'язку громадянина), комунікативні (відбивають відносини у сфері спілкування), трудові (у формі різного роду професійних дій). «Визрівання» вчинків відбувається в сфері переживань особистості, в результаті активної внутрішньої роботи.