129.Командири радянського партизанського руху: с.Ковпак,м.Наумов, о.Саб,о.Федо

Незважаючи на кривавий нацистський терор, до партизанської й підпільної боротьби ставали найбільш мужні люди, переважно комуністи, комсомольці та бійці Червоної Армії, які потрапили в оточення. У складних умовах підпілля, щодня піддаючи себе смертельному ризику, вони збирали на полях недавніх боїв кинуту зброю, готували мережу явок, шукали і налагоджували зв'язок з «Великою землею» (так називали радянську територію за лінією фронту), розмножували та поширювали антифашистські листівки.

Після розгрому фашистських військ під Москвою ситуація в партизанському русі почала змінюватись. Війна набувала затяжного характеру. Радянське керівництво, враховуючи ситуацію на фронтах, переглянуло свою воєнну доктрину. Необхідно було створити масовий партизанський рух. який би відтягував на себе значні сили ворога, створював йому труднощі та перешкоди в тилу.

З цією метою 30 травня 1942 р. при Ставці Верховного Головнокомандування було створеноЦентральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) БілорусіїП.Пономаренком. Услід за цим стали створюватися республіканські й обласні штаби партизанського руху.

У травні 1942 р. виникаєУкраїнський штаб партизанського руху (УШПР) на чолі зіТ.Строкачем.

Kовпак Сидір Артемович (1887-1967)– радянський державний діяч. Один із керівників партизанського руху. Двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). Генерал-майор (1943). Учасник Громадянської війни. З 1937 р. – голова Путивльського міськвиконкому. Підчас війни (1941-1945) командував одним з найбільших партизанських з'єднань. Член підпільного ЦК КПУ. Здійснив п'ять рейдів по німецьких тилах. Всього партизанські з'єднання Ковпака пройшли понад 10 тис. км, знищили гарнізони ворога в 39 населених пунктах. З 1946 р. – міністр оборони УРСР. З 1947 р. – заступник голови Президії Верховної Ради України. У 1946-1967 рр. – депутат Верховної Ради СРСР. Нагороджений чотирма орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Суворова першого ступеня, орденом Богдана Хмельницького першого ступеня.

У жовтні 1942 р. почався рейд партизанських з'єднань С.Ковпака й О.Сабурова з північних районів Сумської областів райони Київської і Житомирської областей.

У лютому-березні 1943 р. глибокий рейд південними областями України розпочали партизанські з'єднання під командуванням М.Наумова.

В березні рейд із Чернігівської у Волинську область здійснило партизанське з'єднання під командуванням О.Федорова.

Федоров Олексій Федорович (1901-1989)– радянський державний діяч, один із керівників партизанського руху. Двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). Генерал-майор (1943). Учасник Громадянської війни. З 1938 р. – перший секретар Чернігівського обкому партії. З 1941 р. – депутат Верховної Ради СРСР. З березня 1943 р. – депутат Волинського підпільного обкому партії, одночасно командир партизанського з'єднання, яке діяло в Україні, Білорусії та Брянських лісах. У 1944-1949 рр. очолював Херсонський, з 1950 р. – Ізмаїльський, з 1952 р. – Житомирський обкоми КПУ. У 1957-1979 рр. – міністр соціального забезпечення УРСР.

У жовтні 1941 очолив радянський партизанський загін. З березня 1942 до квітня 1944 командував партизанським з'єднанням, що діяло у Сумській, Житомирській, Волинській та Рівненській областях. За особистим розпорядженням Йосипа Сталіна у 1942 року Сабуров увійшов до складу нелегального ЦК КП(б)У. З листопада 1942 року — начальник штабу з керівництва партизанського руху Житомирської області, був членом Житомирського обласного комітету КП(б)У.

переодягнені в німецьку уніформу, здійснювали терористичні акції і чинили масові насильства щодо місцевого населення. Влітку 1944 року Сабуров очолив управління НКВС Дрогобицької області. Він був безпосереднім організатором військових операцій проти Української Повстанської Армії і підпілля ОУН, чим активно сприяв утвердженню радянської влади на західноукраїнських землях. Особисто брав участь у репресіях проти членів сімей учасників Руху Опору. Восени того ж року очолив управління внутрішніх справ Запорізької області. З 1954 року — начальник Головного управління МВС СРСР. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 2-4 скликання. автор книг «За линией фронта» («За лінією фронту», 1955), «У друзей одни дороги» («У друзів одні дороги», 1963), «Силы неисчислимые» («Сили численні», 1967), «Отвоёванная весна» («Відвойована весна», кн. 1-2, 1968).

Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Суворова II ступені, Богдана Хмельницького I та II ступенів, двома орденами Вітчизняної війни I ступеня, орденом Червоної Зірки, декількома медалями. На честь О.М. Сабурова названо вулиці у Києві (1983), Житомирі (1974). В Росії, в селі Первомайський, що в Удмуртії, на його честь названо середню школу та вулицю.