7.Етногенез слов'ян.

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'ян­ства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточ­но не з'ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використовуючи дані різних наук: історії, археології, лінгвістики, етнографії, антропології тощо. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзово­му і ранньозалізному віках (II—І тис. до н. е.). Впер­ше про слов'ян-венедів (венетів) згадують римські ав­тори І—II ст. н. е. Пліній Старший, Тацит, Птолемей. З VI ст. про слов'ян дещо ширше говорять візантійські історики Прокопій Кесарійський, Менандр Протиктор, Маврикій Стратег та ін. Готський хроніст Йордан по­відомляє, що вони походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавинів.

Як видно з аналізу писемних джерел, вони займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верх­нього Подніпров'я.

На поч. нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V—ІХ ст. частина слов'ян переселилася на Балкан-ський півострів, де утворилася південнослов'янська група.

Антське об'єднання

Східні слов'яни, що жили на землях сучасної Украї­ни, на поч. І тис. об'єдналися в державну формацію антів(на думку лінгвістів людей, що перебувають на окраїні, рубежі), яка займала територію міжДністром і Дніпром, а в період найвищого свого піднесення простягалася відДону до Румунії й далі на Балкани. Не відома за­гальна кількість племен, що входили до складу цього об'єднання. Але з повідомлення готського історика Йор-дана про полонених антських старшин випливає, що їх було не менше 70.

В Антському державному об'єднанні панував демо­кратичний лад. Прокопій Кесарійський писав, що склавінами та антами не править хтось один, але здав­на управляє ними народне зібрання і всі справи, добрі чи лихі, вирішуються спільно.

Поступово реальна влада зосереджува­лася в одних руках. Антських царів Божа, Андрагаста, Мезамира, полководців Доброгаста, Всегорда, згадують письмові джерела.

Маючи досить сильну вій­ськову організацію, анти, яких найвидатніший україн­ський історик М. Грушевський вважав предками україн­ського народу, вели успішні війни зі своїми сусідами.

Можновладці експлуа­тували полонених і обертали їх на рабів. Чисельність останніх була досить значною, якщо врахувати, що в окремих військових походах анти захоплювали в полон десятки тисяч чоловік. Але це не було класичне рабство. Найчастіше воно перетворювалося на феодаль­ну залежність полоненого від власника. Через певний час полонені за викуп могли повернутися додому

Певний час анти межували з готами, які проживали в причорноморських степах у II—IV ст. Відносини між обома народами мали несталий характер. Союзні сто­сунки і спільні воєнні заходи, спрямовані проти Римської імперії, чергувалися зі збройними сутичками та політичною конфронтацією.

Водночас із занепадом готів та гунів, під натиском варварських народів загинула і Західноримська імперія. Натомість Східноримська імперія — Візантія, як і Ант­ськедержавне об'єднання, зуміла вистояти.

. З сер. VI ст. починається слов'янське розселення на правобережжі Дунаю та колонізація Балкан. Протягом кількох наступних десятиліть північ Балканського пів­острова повністю слов'янізується (сучасні Болгарія і Югославія).Окремі слов'янські колонії виникають на Пелопоннесі й навіть у Малій Азії.

Подальшим колонізаційним планам антів та склавінів завадила нова хвиля завойовників з Центральної Азії — аварів.

Протягом 558—568 рр. вони пройшли через південні степи і в Трансільванії (територія сучасної Румунії) заснували свою державу — Аварський каганат. Підкоривши склавінів, авари розпочали наступ на антів, які діяли в союзі з Візантією. У результаті тривалої боротьби анти зазнали нищівної поразки. З 602 р. вони вже не згадуються давніми авторами. Праукраїнське Антське об'єднання розпалося. Почалося формування нових племінних союзів та державних утворень.