Відновлення єдності

Отже, на рубежі XIII—XIV ст. знову було відновле­но-єдність Галицько-волинської держави. Наступник Лева Даниловича — йогосин Юрій І (1301—1308 (1315)) виступає вже якодноосібний правитель з ко­ролівським титулом, іменуючи себе .«королем Русі та князем Володимирі'!».Столицею королівства ставВоло­димир-Волинський. Джерела змальовуютьправління ЮріяЛьвовичаякдобу розквіту,спокоютаекономіч­ного добробуту країни. Скориставшись деякимпослаб­ленням Золотої Орди, яку в той період роздирали внутрішні міжусобиці та чвари,він зумів на деякий час пересунути південні кордони своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу.Високим був міжнародний авторитетГалицьке-Волинського королів­ства, який не похитнувся навіть тоді, коли схильний до компромісівЮрій І поступився зміцнілій Польській дер­жавіЛюблінською землею (1302). Свідченням цього ста­ло утворення в1303 р. окремої Галицької митро­полії,оскільки київський митрополиту 1299 р. переніс свою резиденцію на північ, до Володимира-на-Клязьмі.Галицька митрополія безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріарху в Константинополі й допома­гала захищатиполітичнунезалежністьукраїнських земель.

Після смерті Юрія І галицько-волинська спадщина перейшла до його синівАндрія і Лева(1308 (1315) 1323). Вони правили спільно і, підтверджуючи спад­коємність традицій Київської держави, титулувалися «князями всієї Русі». Українські володарісприяли зовнішній торгівлі, насамперед міжгалицько-волин­ськими і польськими купцями, добивалисязабезпечен--ня торгових відносин з Балтикою. Налагодивши союз­ні зв'язки з польським королемВладиславом Локет-коміТевтонським орденом, намагалися послабитиза­лежність від Золотої Орди, а такожпротидіяти Литві, натиск якої на північні окраїни Галицьке-Волинської держави ставав усе відчутнішим.

Проте запобігти те­риторіальним втратам не вдалося—ДорогочинськатаБерестейськаземлі відійшли доЛитовського князівства. Активною булаборотьба проти ординців,в якій провідну роль відігравали князіАндрій і Лев. Так, у листі до Папи Римського польський король називав їх «непоборним щитом проти жорстокого племені татар». Ймовірно, в одному з військових походів проти монголо-татарських нападників брати загинули. Оскільки жоден з них не мав синів, то з їхньою смертю1323р. династія, яку започаткував князь Роман Мстиславич, припинилася.

27. Причини та наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства

З припиненням династії РомановичівГалицько-Волинська держава поступово занепадає. Знову посилю­ються політичнівпливигалицького боярства, яке проти­діяло встановленню міцної князівської влади,зростає втручання у внутрішні справи іноземних країн, насам­передПольщі,УгорщинитаЛитви, які, подолавши між­усобну анархію, сталисильними централізованими дер­жавами. Внаслідок цього галицько-волинський престол певний час залишався вакантним.

Лише у 1325р. внаслі­док компромісу міжмісцевими боярамиіправителями згаданих країн останнім, як виявилося, самостійнимволо­дарем Галицько-волинськоїдержави було обрано14-річногокняжичаБолеслава, сина мазовецького кня­зя Тройдена та Марії, сестри попередніх правителівАндрія та Лева.

Він прийняв православ'ята ім'яЮрія II Болеслава(1325—1340) і почав титулуватися «княземземлі Руської, Галицької і Володимирської». Новий правитель виявився активним поборникомзміцнення своїх володінь.Певний часвін, незважа­ючи на польське походження,воював з Польщею за раніше захоплені нею українські землі.Правда, його зусилля були безуспішними й призвели лише до ство­ренняантиукраїнського польсько-угорського союзу.

У пошуках міжнародної підтримкиЮрій IIнамагався налагодити добрі відносини зТевтонським орденом, Ордою та Литовським князівством. Він одружився з дочкою великоголитовськогокнязяГедиміна Євфімією, а власну дочку, як свідчать деякі історики, видав заміж за іншоголитовського князя, синаГедиміна,Любарта, й, не маючи власних синів, оголосив, щопісля його смертітой стане спадкоємцем «уВолодимирі, Луцьку й усій Волинській землі».

У внутрішній політиціЮрій II Болеславпродов­жував лінію своїх попередників на підтримку міст, спи­раючись на які,намагався обмежити боярські впливитазміцнити князівську владу. Такий курс, звісно, не імпонував боярській опозиції. Вона звинуватила князя у протегуванні чужинцям, які, як правило, зосереджу­валися у містах, і бажанні запровадити католицизм.

Про­тистоянняміжбоярамиіЮрієм II, яке, очевидно, не обійшлося без польських впливів, завершилосятрагіч­ною смертю останнього. Внаслідок боярської змови у1340 р.його було отруєно на банкеті уВолодимирі-Волинському. Одночасно у великих містах почалися виступи проти його прихильників та іноземних купців. Загибель князяЮрія П Болеславастала переломним моментом в історіїГалицько-волинської держави. З цього часу починається тривала боротьба між її зміц­нілими сусідами —Польщею,УгорщиноюіЛитвою— за українські землі.

Позбувшисьосоружного їм правителя,бояри, побою­ючись вторгненняполяків, проголосилигалицько-волин­ськимкнязем синаГедиміна Любарта-Дмитра(1340— 1349), який прийняв віру, мову та звичаї місцевого на­селення і, як вже зазначалося, був одружений з дочкоюЮрія II Болеслава. Правда, влада нового князя надГа­личиноюбула чистономінальноюіфактичнопоширю­валася лише натериторію Волині.Галицькою землею управляла група бояр, на чолі якої стоявДмитро Дедь-ко,що прийняв титул «старости й управителя Руської землі».

Перебіг подій на галицько-волинських землях ви­кликав невдоволення Польщі, яка, заручившись підтрим­кою Ватикану та уклавши союз з Угорщиною, у1340р. під приводом захисту католиківвдерлася в Галичину. На якийсь часпольський король Казимир IIIопанував значну частину краю і навіть захопив тапограбувавЛьвів. Але галичани, очолюваніДмитром Дедьком, за­кликали на допомогутатарі спільними зусиллями вибили нападників зі своєї землі.

Восени 1349р.Польща, попередньо домовившись ізОрдою, здійснила новий похід протиГалицько-Волин-ської держави. Було захопленоЛьвів,Володимир,Белз,Берестята інші міста. До1352р. князьЛюбартзумів повернути під свою владуВолинь, алеГаличиназалишалася уполяків.

За литовсько-польським перемир'ям1366р. доПольщітакож відійшлиХолмськаіБел-зьказемлі.

Після смерті польського короля Казимирав1370р. Галичина опинилася під владоюУгорщини, при­чому в1372—1378і1385—1387рр. тут правив яква­салугорськогокороляонімечений князь із СілезіїВолодислав Опольський. Він прагнув незалежності відУгор­ського -королівстваі навіть почав карбувати у Львовімонетуз гербом Галичини і власним ім'ям. У той же часВолодиславнехтувавмісцевим населенням, оточу­ючи себе чужинцями,протегував католицькій церкві. У1387р., за короляЯгайла,ГаличинаіХолмщинаоста­точно були приєднані доПольської держави, спочатку на правах автономної області — «королівстваРусі», а потім, з сер. XV ст., — звичайноїпольської провінції.

Належні раніше до Галицько-волинського князівстваземлі міжДністроміПрутом, у т. ч. територія сучасноїБуковини, опинилися у складіМолдавського князів­ства, яке сформувалося саме в той час.Закарпаттяопини­лося у складіУгорського королівства. Решта земель —Волинь, Поділля, Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина— поступово зосередилися у складіВели­кого князівства Литовського.

Отже, в сер. XIVст. Галицько-волинська державаперестає існувати.

Серед причин її занепаду були:

мон­гол о-татарське іго,

деструктивна політика боярської олігархії,

припинення княжої династії,

агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви.

=== Значення цієї, за словами історика С.Томашівського, «першої чисто української політичної організації» полягає в тому, що вонапісля занепаду Києвана ціле століттяпродовжила держав­ницькі традиції Київської Русій сталаголовнимполі­тичнимцентромдляукраїнських земель.

Галицько-Волинськадержава, яка в часи свого найбільшого підне­сення охоплювала90% залюднених просторів Украї­ни, зберегла від передчасного завоювання та асиміляції український етнос, що формувався, сприяла його консо­лідації, зміцненню та усвідомленню власної самобутності.

Водночас вона сприялапоширеннюна українських те­ренахпередових надбань західноєвропейської культу­ри, а, відповідно, йподоланню односторонньої орієнтації на Візантію,унеможливила, на відміну, від Володими-ро-Суздальського князівства,утвердження ординських впливів.