5. Скіфи.

Скіфи проживали на наших землях у 7 ст. до н.е.— 3 ст. н.е. , прибувши сюди, на думку вчених, з Північного Ірану. Наприкінці VI ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об'єднання на чолі зі скіфами — Велика Скіфія. У часи свого піднесення скіфська держава охоплювала величезну територію від Дунаю до Дону й від Чорного моря до сучасного Києва. У V ст. до н.е. Скіфію описав давньогрецький історик Геродот.,її населення він поділив на 4 групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі.

Скіфи-орачі , котрі жили в лісостеповій смузі між Дніпром і Дністром,на думку вчених, були автохтонним нас., нащад. трип. племен, яких підкорили вихідці з Пн Ірану. Назва племені свідчить про пош. на його землях плужного рільництва

Скіфи-землероби жили осіло, займалися сільським господарством, вир. пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник. Значну част. вирощ. хліба вони прод.

Скіфи-кочівники випасали незліченні стада худоби в степах Наддніпрянщини, розвод. коней, корів, овець. Жили кочові скіфи в чотири- або шестиколісних критих возах, пересуваючись із чередами худоби степом.

Царські скіфи — панівна верхівка держ. об'єднання — жили на берегах Азовського моря і в степовому Криму. Вони займалися військовою справою, збирали данину з підлеглих племен. Сусп. устрій царських і кочових скіфів був ідеально пристос до умов кочування й ведення війни. Роди й племена перетворювалися на своєрідні військові підрозділи.

У скіфів швидко виникло ремесло, про рівень розвитку якого свідчать знахідки у розкопаних царських курганах. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза. Вигот. зброю, військову амуніцію, знаряддя праці, виливали котли .

Значного поширення набули кушнірство і ткацтво. Знайдено численні ювелірні вироби надзвичайно скл. роботи, зокрем славнозвісну скіфську пектораль.

Добре розвиненою була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами-колоніями. Перші вивозили хліб, солену рибу, конопляне полотно, мед, віск, хутро, рабів, ввозили вина, золото, срібло, вироби з них, дорогу зброю, тканини та інші дорогоцінні речі.

Невичерпним джерелом збагачення для скіфського суспільства були воєнні походи. Ще в VII ст. до н.е., переслідуючи кіммерійців, скіфи вдерлися в Передню Азію, пронеслися по Сирії, Палестині, дійшли до володінь Стародавнього Єгипту, й змусивши фараона Псамметиха дати їм великий викуп, розгромили Мідію, встановивши там своє володарювання на понад чверть століття. З-поміж військових успіхів скіфів слід також зазначити перемогу над перським царем Дарієм, який у 514—513 pp. до Н. X. намагався їх завоювати.

Після розквіту скіфської держави, який тривав протягом VI— IV ст. до Н. X., на межі IV—III ст. до Н. X. почався раптовий спад. Серед його причин називають: погіршення кліматичних умов і усихання степів, тривале витолочування трав'яного покриву численними стадами худоби, занепад економічних ресурсів Лісостепу. Крім цього, у III ст. до Н. X. на землі Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли кочові племена сарматів. У кількох битвах з ними царські скіфи зазнали невдачі й мусили відступити. Основна частина царських і кочових скіфів осіла в Нижньому Подніпров'ї та Степовому Криму й утворила нову державу — Малу Скіфію котро проіснувала до 3ст. н.е. Скіфи створили високу матеріальну культуру.

Найважливішим джерелом пізнання скіфської культури були і є скіфські поховальні пам'ятки. Дослідження в Україні таких грандіозних царських курганів, як Чортом лик (білям. Нікополя), Куль-Оба (біля м. Керч), Гайманова Могила та Солоха (Запоріжжя), Товста Могила (Дніпропетровщина), відкрили всьому світові чудові зразки скіфського озброєння, посуду, одягу і, звичайно, скіфського мистецтва (у царських могилах містилися сотні золотих предметів).