34. Брестська церковна унія. Становище укр. Православної церкви

Ідея об'єднання християнських церковпостала чи не відразуж після їх розколу в1054р. направослав­нутакатолицькувітки.Спроби реалізуватиїї роби­лися не один раз, але відповідніумовидля цього склалисялише в XVIст.

По-перше, кризовий стан пра­вославної церквив Україні, що проявлявся у занепадіцерковної дисципліни,непорозумінні між церковнимибратствамита ієрархією, різкомузменшенні матеріаль­ної підтримкитощо, привів її керівників допереконан­ня, щоунія з високоавторитетноюі добре організованоюкатолицькоюцерквою забезпечить середправославнихжаданий порядок та дисципліну, а отримання ними рівного зкатолицькимиієрархами статусу, в т. ч. ймісць у сенаті, сприятимезростанню їхнього авторите­тусеред духовенства та мирян.

По-друге,прийняттяунії, на думкуукраїнськихєпископів, мало вирішитипроблему полонізаціїтаокатоличенняправославних українців, бо, ставшичастиною єдиної церкви, вони отри­мали бповну рівноправність у Речі Посполитій, зокре­маукраїнськіміщанибільшене зазнавали б дискр.в містах, а православну знать перестали 6 ігнору­вати при розподіліслужбових посад.

По-третє,унію активно підтримувалипольські можновладці, які спо­дівалися, що вона прискорить остаточнуінтеграцію українських та білоруськихземель до складуРечі По­сполитої.

По-четверте,прагненнякатолицької церк­вивідновити втрати,завдані реформаційним рухом, за рахунок розширення своїх впливів та володінь на Сході.

Першим думку про необхідністьукладенняцерков­ноїуніїзРимомвисловив у1590 р. львівський право­славний єпископ Гедеон Балабан, який був розлючений безкінечними суперечками збратством, а ще більше —нетактовним втручаннямконстантинопольськогопа­тріарха, щопередавбратчикамфункціїконтролю запра­вославною ієрархією. З нею погодилися єпископиКи­рило Терлецькийз Луцька,Ми­хайло Копистенськийз Перемишля,Іпатій Потійз Во­лодимира і навіть сам митрополитМихайло Рогоза.

Підготовку до реалізаціїсвоєїідеї змовникипроводи­литаємноз огляду на неприязнь до неї у суспільстві, насамперед збоку братств. Узгодившидо 1595р. зпредставниками королятакатолицької церквиосновніпитанняпрозбереженнятрадиційної православноїлітургії та обрядів, правосвящениківбрати шлюб...

Наприкінці 1595р. папаКлимент VIIIпро­голосивофіційне визнання унії та гарантовані права і привілеї української церкви.

Коли стало відомо про наміри православних єпис­копів, українська громада вибухнула від обурення. З осудом виступив навіть князь Василь-Костянтин Остро­зький, який досі, в принципі, підтримував ідею об'єднан­ня церков. Його роздратувало, що єпископи самі, без участі духовенства і мирян та без узгодження з рештою православної церкви, пішли на унію з Римом.

По всій Україні й Білорусіпочалася завзятаагітаціяпро­тиунії. Перелякані такими подіямиініціатори унії— єпископиБалабан і Копистенський— рішуче віднеї зреклисята оголосили про своюнезгодуз рештою пра­вославних єпископів та митрополитом.

Для остаточного вирішення проблеми у жовтні 1596 р. у м. Берестібув скликанийцерковний собор. Із самого початку він розколовся на два непримиренні табори, які провели фактично два собори.Православнізасу­дили унію й ухвалили рішення проусунення з посад митрополита та єпископів-відступників.Уніатський соборпроголосивоб'єднання з католицькою церквою, визнавши їїдогматийзверхністьПапи Римського, але зберігшиправославні обрядийцерковнослов'янську мову в богослужінні.

Відповідну грамоту підписали митрополит,п'ять єпископівітри архімандрити.

Уніа­ти діставали значні привілеї:

духовенствозвільняло­ся відподатків,

шляхтичамвідкривавсядоступдодер­жавнихпосад,

міщанизрівнювалисяу професійнихправахізкатолицькимміщанством.Уніатськимєпис­копамобіцялимісця в сенаті, але це ніколи не було виконано. Зразу ж післяБерестейського собору з вось­ми єпархій Київської митрополіїунію прийнялишість:

Київська,Володимир-Волинська,Турово-Пинська,Луць­ка,ХолмськатаПолоцька.

–=ПеремишльськатаЛьвівськаєпархії прийняли її значно пізніше, відповідно у 1692 та 1700рр.

Отже, Берестейська унія не тільки не подолала роз­колу 1054 р., а й збільшила його: до двох досіісную­чих церков—католицької та православної— додалася ще й третя —уніатська, абогреко-католицька, як її зго­дом стали називати.

Не принесла вона єдностійукраїн­ському суспільству, розділивши його надві частини: зодного боку—православна більшістьна чолі з двомавладиками, що відмовилися від унії, зіншого—уніат­ська меншість разом із митрополитом та рештою єпис­копів.

Обидві сторони повели між собою затяту бо­ротьбуу всіхнапрямках.Польський уряд цілковито підтримав уніатів, схвалив їхню декларацію про об'єднан­ня з католиками,проголосив уніатську церквуобов'язко­воюдля всьогоправославногонаселення України, поста­вивправослав'я поза законом, насаджуючи унію силою. Усіцеркви і церковні маєтності мали бути передані уніатам. Протиунії виступили відомі полемісти, зокре­ма зі своїми «посланіями» Іван Вишенський,запорізьке козацтво. Словом, Берестейська унія спричинила вели­кийдуховний розкол української нації.