126. Напад Німеччини на срср. Оборонні бої 1941-1942

1. Напад Німеччини на СРСР. Радянсько-німецька угода про ненапад, укладена 23 серпня 1939 р. строком на десять років, як показали подальші події, не могла бути гарантом надійної безпеки для народів СРСР. 18 грудня 1940 p. А. Гітлер підписав секретну директиву №21 під кодовою назвою «план Барбаросса». Це був план знищення Радянського Союзу і перетворення його території на жит простір для Німеч.

У планах нацистських стратегів Україна мала стати аграрною колонією «третього рейху» і забезпечувати Німеччину і європейський континент продуктами харчування і сировиною. Реалізація нацистських планів світового панування почалася раптовим нападом на СРСР 22 червня 1941 p. В основу війни проти радянських народів була покладена стратегія блискавичної воєнної кампанії, розрахованої на кілька місяців

.Напад на Радянський Союз здійснювали три добре озброєні групи армій: - група армій «Північ» здійснювала наступ на Ленінград та Прибалтику;

- група армій «Центр» - на Москву і ц обл Росії;- гр армій «Південь» на Укра і Кавказ.

Група армій «Південь» вдерлася на територію України, якою мала просуватись у напрямку Києва, а після його взяття нанести удар по Харкову і Донбасу з метою швидкого оволодіння всією територією України.

2. Об'єктивні та суб'єктивні причин невдач Червоної армії в перший період Великої Вітчизняної війни. Початок боїв для Червоної армії був вкрай несприятливий. Цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин зумовили важкі поразки Червоної армії на протязі першого періоду Великої Вітчизняної війни (червень 1941 - листопад 1942 pp.), зокрема на одному з трьох стратегічних наступів - південному, тобто значною мірою українському.

Серед основних причин невдач Червоної армії в перший період війни можна виділити наступні: - зосередження і розгортання військ з урахуванням нових кордонів не було завершено до початку війни;

- велику роль відіграв фактор раптовості нанесення першого удару;

- кращі командні і командирські кадри Червоної армії були репресовані (до 75% командного складу) в 1937-1941 pp.; загалом по лінії наркомату оборони було репресовано не менше 3,5 млн чоловік;

- на стані військ повн. мірою позначилася параліз/ атм. культу особи Й. Сталіна;

- радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій Й. Сталіним, у якій мова йшла про те, що майбутня війна буде вестися на ворожій території;

- до початку війни не було завершено переозброєння Червоної армії;

- значно послабили боєздатність Червоної армії ліквідація перед початком війни механізованих корпусів і створення кавалерійських дивізій;

- радянське військо-політичне керівництво прорахувалося у визначенні можливого напрямку головного удару супротивника; як пріоритетний в Генеральному штабі Червоної армії розглядався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-московський - як другорядний;

- народ країни, керівні кадри, були психологічно дезорієнтовані договорами 1939 р, СРСР з Німеччиною; у багатьох політичних, державних, військових діячів, рядових громадян були занадто великі ілюзії з цього приводу.

3. Важкі оборонні бої в 1941-1942pp. У липні-жовтні 1941 р. на радянсько-німецькому фронті розгорнулися масштабні бої. Червона армія вимушена була перейти до стратегічної оборони. У цілому обстановка для радянських військ була вкрай несприятливою.

7 липня 1941 р. керівництво України опублікувало звернення до українського народу, у якому закликало населення чинити рішучий опір фашистській агресії. 3 перших днів війни понад 2 млн жителів України вступило в загони народного ополчення, а також винищувальні батальйони. До Червоної армії з України було мобілізовано понад 2,5 млн осіб. Населення широко залучалося до будівництва оборонних споруд, створення грошового і продовольчого фонду оборони, шефства над військовими шпиталями. Сотні.

3 перших днів війни на території України діяли два фронти - Південно-Західний (командувач генерал-полковник М. Кирпонос) і Південний (командувач генерал-лейтенант I. Тюленєв). Спроба зупинити противника на старому державному кордоні не вдалася. Німецько-фашистські війська прорвали оборону Південно-Західного фронту, і 7 липня 1941 р. почалася оборона столиці України Києва, яка тривала 72 дні. Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська 16 липня залишили Кишинів, але під Одесою окупанти були зупинені. Оборона Одеси почалася 16 липня і тривала 73 дні. На правому фланзі Південного фронту противник прорвав оборону радянських військ і оточив ослаблені частини 6-ї та 12-ї армій у районі Умані. Нацисти прорвалися до Дніпра. 18 серпня радянські війська, висадивши в повітря греблю Дніпрогесу, відійшли на лівий беріг Дніпра в Запоріжжі, а через тиждень залишили Дніпропетровськ. Дніпро став лінією фронту, яку гітлерівці довгий час не могли подолати.Але у першій половині вересня 1941 р. німецькі війська, поновивши наступ, взяли у кільце в районі Києва чотири армії Південно-Західного фронту. У полон потрапило близько 660 тис. чоловік, з них 60 тис. командирів.

Трагедія Пд-Зах фронту була однією з найбільших невдач Червоної армії у 1941 р. 16 жовтня 1941 р. була залишена Одеса, потім радянські війська були розбиті в Криму, але зуміли закр. в Севастополі, розпочавши багатом героїчну обор цього міста.

Таким чином, протягом літа-осені 1941р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим. He окупованими в Україні залишилися лише східні райони Харківської області, частина Донбасу, а також невеликий клаптик кримської землі з Севастополем. У грудні 1941 р. радянські війська провели успішну контрнаступальну операцію під Москвою. Передбачалося, що вона буде розвинута у загальний наступ Червоної армії на всіх фронтах. Але подальші події засвідчили нереальність таких розрахунків.

Зірвалася, перш за все, операція зі звільнення Криму. В умовах штормової погоди і панування в повітрі ворожої авіації радянські війська здійснили 25 грудня 1941- 2 січня 1942 рр. Керченсько-Феодосійську десантну операцію та очистили від противника Керченський півострів, але були зупинені на Ак-Монайських позиціях.

У такому ослабленому стані частин Червоної армії радянське командування готувало наступ під Харковом, який розпочався 12 травня 1942 р. і закінчився важкою поразкою радянських військ. Бої тривали до 29 травня 1942 p., однак лише невеликим групам з боями пощастило вирватися із оточення. У полон потрапило близько 240 тис. радянських солдатів та офіцерів. У травні 1942 р. війська Червоної армії зазнали поразки і на Керченському niвocmpoвi Це визначило долю Севастополя, який на початку липня 1942 р. після героїчної 250-денної героїчної оборони довелося здати ворогу. 22 серпня 1942 р. радянські війська залишили місто Свердловськ Ворошиловградської області, після чого вся Україна опинилася під окупацією.

127. Нацистський окупаційний руyxжим на території України.

Окупувавши Україну, фашисти встановили на її території режим кривавого терору у вигляді сумнозвіс­ного «нового порядку». Мета нацистівзводилася до насильницького пограбування завойованих територій, максимального очищення їх від корінного населення та запровадження для решти системи жорстокої поза­економічної експлуатації. У планах німецької колоні­зації визначалося: «Україна — найплодючіша область Європи. Її завдання — постачати продукти харчуван­ня та сировину новій Європі. А жити на українській землі повинні тільки люди німецької арійської крові».

Відповідно до цього, новоявлені колоністи прагну­ли витравити національну свідомість українців, а тому вдалися до розчленування Українияк історично-гео­графічної та політичної цілісності. Як відомо, Закар­паття ще у березні 1939 р. було передано німецькій союзниці — Угорщині. Буковина, Ізмаїльщина та «Транс-ністрія» — Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до іншої союзниці Німеччини — Румунії. Галицькі об­ласті — Дрогобицька, Львівська, Станіславська та Тер­нопільська, як «дистрикт Галичина» були включені до Генерал-губернаторства, створеного на території окупо­ваної Польщі. З більшої частини українських земель було утворено т. зв. Рейхскомісаріат Україна зі столи­цею у Рівному. Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового команду­вання. Всі частини розділеної України були ізольова­ні одна від одної, спілкування між ними заборонялося.

На чолі Рейхскомісаріату Гітлер поставив безжаль­ного і жорстокого Е.Коха, україноненависницька полі­тикакотрого не знала меж. «Якщо я знайду українця, гідного сісти за один стіл зі мною, — заявляв цей фа­натичний расист, — я звелю його негайно розстріляти». На нараді окупаційних чиновників у Рівному він так сформулював цілі Німеччини щодо України: «Мета нашої роботи — примусити українців працювати на Німеччину, а не ощасливити цей народ. Україна повин­на постачати те, чого немає у Німеччини. Цю роботу слід проводити, не рахуючись із втратами». Подібне твер­дження відповідало ідеологічним засадам міністра оку­пованих східних територій А.Розенберга, який заявляв: «Розмноження слов'ян небажане... Освіта небезпечна. Цілком достатньо, якщо вони навчаться рахувати до 100... Кожна освічена людина — це наш майбутній во­рог...» Свою «турботу» про українців висловлював і сам фюрер: «Знання сигналів дорожнього руху їм буде достатньо... Під свободою українці розуміють, що вони будуть митися тільки один раз на місяць замість двох разів».

Гітлерівці запровадили в Україні нещадний геноцид проти місцевого населення. Тут виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів смерті, 50 гетто, де фашисти замордували 5264 тис. чол. мир­ного населення (причому євреїв і циган майже пого-ловно) та військовополонених. До Німеччини вивезено на каторжні роботи 2 400 тис. осіб, передусім молоді. Значна частина їх загинула на чужині від виснаження, хвороб,травматизму. Під час війни німці з властивою їм педантичністю і скурпульозністю здійснювали пограбування України, вивозячи з неї промислове устаткування, кул.цінності, худобу, зерно, м'ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем та викопані фруктові дерева. Пром підп./, які залишилися неушкодж, німець­ка адм оголосила власністю Нім. і не­щадно експл. Цікаво, що здійс фаш. Ек.визиск де в чому нагадував господа­рювання комуністів, зокрема, було збережено колг.систему разом з трудоднями й адм. апаратом. Тим самим радянські колгоспи й радгоспи визнавалися найефективнішим способом викачування з місцевого населення хліба і продовольства