74. Відродження нац.. Свідомості укр. Народу

Колонізаторська політика російського царату не змогла вбити живу душу українського народу — його національну свідомість. Українство з жалем згадувало колишню козацьку славу, автономію Гетьманщини, нарікало на скасування російським самодержавством колишніх прав і свобод. Деякі сміливці шукали шляхів виходу з цього підневільного становища.

Передумови відродження

У результаті становлення національної інтелігенції в Україні, як і в усій Східній Європі, починається відро­дження національної свідомості. Поштовхом до цього став той факт, що із запровадженням кріпацтва, маса людей почала претендувати на дворянство зі страху бути записаними до простих селян й потрапити таким чином у кріпаки. Для вирішення даного питання ро­сійський уряд створив спеціальний орган — Героль­дію, яка розпочала перевірку підстав претендентів на дворянство. У процесі пошуку відповідних документів у родинних архівах серед представників провідної вер­стви українського суспільства на рубежі XVIII — XIX ст. з'являється зацікавлення національною історією, етно­графією та фольклором. Це сприяло усвідомленню спіль­ності соціально-економічних, політичних і культурних інтересів усіх верств українського народу.

Чималу роль у національному відродженні відігра­ло формування нової української літератури з чітки­ми рисами національної своєрідності. Важливою подією стала публікація в 1798 р. «Енеїди» І. Котляревського, написаної народною українською мовою. У цьому творі поет з великим замилуванням змалював тогочасну Україну, її минувшину, відобразив життя українського народу, особливо простого селянства. Велике значення для пробудження національної свідомості мали художні твори Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ'яненка, наукові праці професорів Київського та Харківського університетів М.Максимовича та І.Срезневського. Неможливо пере­оцінити в цьому контексті «Історію Русів» — твір, що ' з'явився на межі XVIII—XIX ст. і протягом кількох десятиліть таємно поширювався в середовищі україн­ського дворянства. Анонімний автор цього трактату доводив, що саме Україна, а не Росія є прямою наступ­ницею Київської Русі, що українці є окремим, відмінним від від росіян народом зі своїми традиціями, а тому Україна має всі права на відновлення самоврядування.

Загальне народне піднесення в країні викликали Велика французька революція та російсько-французька війна 1812 р. Ожили надії передової частини україн­ського суспільства на реформи внутрішнього ладу країни.

Активними прихильниками радикальної реформації суспільства стали відомі громадські й культурні діячі В.Капніст, В.Каразін, Г.Винський, О.Поліцин, В.Пассек, І.Орлай, І. Котляревський та ін. Серед української інте­лігенції поширювався видатний документ французьких революціонерів «Декларація прав людини і громадя­нина», твори О.Радіщева «Вольність» і «Подорож з Петербурга в Москву». Саме тоді В.Капніст в «Оді на рабство» і в драмі «Ябеда» сміливо виступив проти антинародної феодально-кріпосницької системи. Гума­ністичні ідеї українських просвітителів підтримало нове покоління патріотів.