123. Карпатська України: основні етапи розвитку

У міру зростання національної свідомості серед на-. селення Закарпаття українські політики все настійли­віше вимагали автономії краю. Але чеський уряд зволі­кав з реалізацією своїх зобов'язань, віддаючи перевагу централізованому управлінню. Ситуація змінилася після укладення 29 — ЗО вересня 1938 р. Мюнхенської угоди, коли керівники Великобританії та Франції вирішили «умиротворити» фашистську Німеччину за рахунок західних територій Чехо-Словаччини. Зазнавши дош­кульного удару, остання змушена була піти на поступ­ки в питанні словацької та української автономії і, відпо­відно, стала федерацією трьох народів: чехів, словаків та українців. 11 жовтня 1938 р. чеська влада офіційно проголосила автономію Підкарпатської Русі.Перший уряд автономії очолив один із лідерів русинофілів А.Бродій. Однак невдовзі з'ясувалося, що він є агентом угорських спецслужб. 26 жовтня було призначено но­вий кабінет, що складався з українофілів на чолі з Ав-густином Волошиним.Щоправда, початок його діяль­ності був затьмарений т. зв. Віденським арбітражем. (2 листопада 1938 р.), згідно з рішенням якого фа­шистські лідери Німеччини й Італії віддали Угорщині південні райони Закарпаття з містами Ужгород, Му­качеве і Берегове, де проживали більше 170 тис. осіб. За цих умов столицю Підкарпатської Русі було перенесено до Хусту.

Незважаючи на втрату значної частини території, українці з великим ентузіазмом взялися будувати свою державу, яка ЗО грудня 1938 р. отримала назву Кар­патська Україна,Уряд Волошина здійснив низку захо­дів, спрямованих на стабілізацію діяльності економічних установ, комунікацій, українізацію освіти, видавничої справи, організував роздачу продовольства тощо. Для , захисту кордонів і боротьби з угорськими та польськи­ми диверсійними групами, було створено власні збройні сили — Карпатську Січ,яка нараховувала кілька тисяч чоловік. На допомогу закарпатським українцям з Галичини масово прибували відповідні кадри ОУН, юнаки та дівчата, які, ризикуючи життям, прагнули зробити свій посильний внесок у становлення Карпат­ської України. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до крайового Сойму, у яких взяли участь 92,5 % насе­лення. Переконливу підтримку — 92,4 % голосів ви­борців — отримало Українське національне об'єднан­ня, очолюване А.Волошиним.

Тим часом фашистська Німеччина вирішила остаточ­но ліквідувати Чехо-Словацьку державу і, окупувавши Богемію і Моравію, дала згоду на окупацію Угорщиною Карпатської України. У ніч з 13 на 14 березня розпоча­лася угорська агресія.Зважаючи на ситуацію, урядом А.Волошина, який наївно сподівався на німецьку підтримку, 14 березня була проголошена державна неза­лежність Карпатської України.Наступного дня Сойм на чолі з А.Штефаном затвердив проголошення дер­жавної незалежності та прийняв конституцію, яка ви­значила назву держави (Карпатська Україна), держав­ний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державними символами було визнано синьо-жовтий стяг, гімн «Ще не вмерла Україна» та герб — ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом держави було обрано А. Волошина.

Та незалежніть тривала недовго — вже 16 березня угорське військо захопило Хуст. Кількатисячна Кар­патська Січ, слабо оснащена і погано озброєна, протя­гом 5 днів чинила героїчний опір40-тисячній регу­лярній армії. Січовики кидалися з гранатами під во­рожі танки. Жорстокі бої відбулися поблизу Хуста, де молоді хлопці-гімназисти разом зі своїм вчителем І. Го­лотою майже всі загинули. Але навіть після поразки ще до кін. травня у Карпатах точилася партизанська війна. У боях полягло бл. 5000 закарпатців та кілька сотень галицьких юнаків, котрі прийшли на допомогу. Заги­нули командири Карпатської Січі Зенон Коссак та Михайло Колодзінський — члени ОУН з Галичини. Останній на пропозицію загарбників негайно капітулю­вати заявив: «У словнику українського націоналіста немає слова "капітулювати"».

З усіх областей колишньої Чехо-Словаччини тільки Карпатська Україна дала належну відсіч агресору, яка, по суті, стала першим збройним опором на шляху за­гарбання Європи гітлерівською Німеччиною та її сате­літами (в той час як чехи віддали свою державу без жодного пострілу). Преса всього світу писала про героїч­ну оборону Карпатської України. Навіть ворожі до українців польські видання, вражені мужністю оборонців Карпатської України, зазначали: «Мусимо, одначе, чес­но сказати, що в контексті останніх подій маємо більше пошани до українців, ніж до чехів і словаків. Хоч би як там було і хоч би ким були оті «січовики», все ж таки ті люди не скавуліли, не склали зброї, але билися в найтяжчих політичних і стратегічних умовах». До речі, напередодні мадярської агресії німецький консул пере­дав А.Волошину телеграму від А.Гітлера, з вимогою щоб територія краю була передана мадярам без опору. А.Волошин дав гідну відповідь: «Хоч Карпатська Украї­на хоче жити в мирі зі своїми сусідами, однак зі зброєю в руках виступить проти всіх, хто задумав би поруши­ти її свободу та державні кордони».

Мадярські окупанти потопили в крові молоду неза­лежну Карпатську Україну. Та її коротке існування і героїчна оборона мали велике значення; вони не тільки допомогли закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиної української нації, а й стали прикла­дом самовідданої боротьби за національну державність для всього українського народу.