55. Західний похід Укр армій під проводом Хмельницького

Похід на західні землі. З новоорганізованою армією Хмельницький рушив проти польських військ, що йшли з Волині під проводом трьох вождів ("перина, латина, дитина")*, і одним ударом розбив їх під Пилявцями (23 вересня 1648 р.). Він скористувався тут мало уживаною в тих часах стратегією розтрощування: велику масу війська кидав у центр ворога, татарська кіннота своїми наскоками викликала дезорієнтацію, а козацьке військо тісним перстенем оточувало шляхетські полки і рушничним боєм їх перемагало. Польські полководці перші кинулися втікати, за ними пішло все військо. Вперше селянсько-козацька армія зустрілася з шляхетським посполитим рушенням і з великої битви вийшла переможцем. Це високо піднесло самопочування українців супроти поляків: "Минули ті часи, коли нас ляхи сідлали! Тепер ми їх не боїмося! Дізнали ми того під Пилявцями: це не ті ляхи, що давніше бували, що били турків, Москву і татар — не Жолкєвські, Ходкевичі, Конєцпольські, Хмелецькі — це Тхоржевські, Зайончковські, діти, в залізо повбирані! Померли зі страху, як тільки нас побачили!" Це свіжонароджене почування вищовартості супроти шляхетського світу стало основою перемог українського війська.

Дальший похід відбувався без ніяких перешкод, бо польського війська вже не було. Волинь, Галичину, Холмщину охопив огонь повстання. Західні землі, що пережили найгостріший гніт і здавна вели боротьбу проти польської влади, з особливим захопленням зустрічали козацьку армію, творили повстанчі загони і винищували польську шляхту. Міста, в яких здавна діяли братства, відразу приймали козацький лад (Городок, Рогатин). На Покутті Семен Височан* зорганізував кількатисячне військо за запорізькими зразками. Але мета походу Хмельницького не була вже стратегічна, а тільки політична — добитися миру з Польщею. Він не здобував Львова, а прямував на Варшаву; під Замостям він уклав перемир'я з новим польським королем Яном Казимиром*.

56. Збаразько-зборівська кампанія

100-тисячна армія Б.Хмельницькогоспільно з40 тис. татарна чолі зІсламомГіреємна поч.липняоточила велику частинупольсько-шляхетськоговійська підЗбаражемі тримала її воблозі півтора місяця. У боях біля міста було знищено чимало поляків, середшляхти почалися панікатадезертирство. Не обійшлося без тяж­ких втрат і в українській армії: тутзагинуливідомі полковники С.Морозенкоі К.Бурляй.

Тим часом на допомогу обложеним поспішали го­ловні сили польської армії, які очолювавкороль Ян Казимир. Непомітним маневромБ.Хмельницькийзнявчастину війська(бл. 40 тис. українців і 25—ЗО тис. та­тар) з-під Збаражаі вирушив доЗборованазустріч 20—30-тисячній армії поляків. Несподіваним ударом гетьманвідрізавчастинупольської арміївідголовних її силі15 серпня 1649р. під часпереправи через р. Стрипузавдав їмвеликих втрат. Наступного дня почавсягенеральний бій,якийзагрожувавнеминучоюкапітуля­цією короляз усією його армією. Але внайкритичніший момент канцлер Оссолінськийпідкупивтатарського ханаі той категоричнозажадав від Хмельницького при­пинити бій та почати переговори.Така поведінка хана пояснювалася його політикою«рівноваги сил», яка вела до взаємноговиснаження України і Польщі, давала мож­ливістьКримубезкарнограбувати ці землітавідігра­вати провідну роль у Південно-Східній Європі.

18 серпня 1649 р. було підписаноЗборівський дого­вір, за якимкозакиздобували численні права:

1) Укра­їнська державамала охоплюватитериторіюКиївсько­го,БрацлавськогойЧернігівськоговоєводств; на нійне малиправаз'являтися коронні війська.Урядові посади тут могли займати тільки православні;

2) козацькийреєстрвстановлювався укількості 40 тис. чол., а селяни, які не потрапили до нього,поверталися у кріпацтво.Підтверджувалисявсіправаі вольностіВійська Запо­різького;

3) всім учасникам повстання проголошувала­ся амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків;

4) Католицькаіправо­славнашляхтазрівнювалися у правах, аправославниймитрополитотримував місце упольськомусенаті. Питан­ня про унію передавалося на розгляд сейму;

5) поль­ський корольпогодився на виплатущорічних упоми-нокКриму та у таємній статті дозволив татарам «вільно спустошувати край, повертаючись назад», тобто грабу­вати й брати ясир на українських землях.

Зборівський трактат не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні тим широ-I ким надіям, які плекали українські народні маси. За |Зборівськоюугодоювелика частина селян поверталася вкріпацтво. Нафеодальне гнобленнябулаприреченакозацькаміськабіднота. До того ж,татарижорстокопограбувализемліВолині,Галичиний, особливо,Поділ­ля. Так,замістьповного звільненнявсьогоукраїнського народуі створення своєї власної держави доводилосязадовольнятися національно-територіальною автономією, і то лишедля козацької верстви. Це викликало в Україні надзвичайнеобурення та стрімке наростання антифео­дальної боротьби. Було зрозуміло, що перемир'я трива­тиме недовго.