16. Володимир Мономах та Мстислав Великий

Після смерті непопулярного київського князя Свя-тополкай повстання киян у1113р. віче із заможних. городян запросило до Києва накнязювання Воло­димира Мономаха (1113—1125). Він ще за життя свого батька Всеволода був фактичним правителем Русі, але після його смерті, виявляючи повагу до законів та не бажаючи розпалювати чвари між князями, добро­вільно поступився київським та чернігівським престо­лами на користь двоюрідних братів Святополка Ізя-славича та Олега Святославича, які були старшими від нього в князівському роді. Ставши великим князем київським,Володимир Мономах, дотримуючись рішень Любецького з'їздущодо вотчинного володіння, все ж зумів тримати всіх інших князів у покорі, швидко й жорстоко придушуючи найменші спроби внести роз­брат чи вийти з-під його влади. Таким чином він зуміввідновитиполітичну єдність 3/4 руських земель.

Володимир Мономах чимало зробив для впровадження в Київський державі пошанування права, законів. Він скликав при собі Раду, що складалася з тисяцьких людей своєї дружини, яка прийняла рядсоціально-економічних законів(важливим був закон про холопів, за яким визначились три випадки, коли людина ставала ним; заборонялося віддавати в холопи за борги). Була встановлена юридична рівноправність між заміжньоюжінкоютачоловіком, підвищенороль княжого суду. Важливим політичним документом стало укладене Володимиром Мономахом «Поучення дітям», в засуд. князівські міжусобиці і закликалося до об'єднання давньоруських земель, викладено поради по управлінню державою. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літ. «Повість минулих літ».

Припинення усобиць, відновлення централізації дер­жави, відвернення половецької загрози сприяли су­спільно-економічномурозвиткові Київської Русі. Знову зросло політичне значення Києва як центру держави, зміцніли її міжнародні позиції. Ім'я Володимира Мо­номаха, онука Ярослава Мудрого та візантійського імпе­ратора Константина IX Мономаха, було добре відоме у середньовічній Європі. Сам він був одружений з доч­кою англійського короля Гітою, його син Мстислав — зі шведською принцесою Христиною, сестра вийшла заміж за німецького імператора, одна донька — за угорського короля, а друга — за візантійського принца.

По смерті Володимира Мономаха на київському пре­столі утвердився його син Мстислав(1125—1132), прозваний літописцями Великим. Його правління ха­рактеризувалося подальшим зміцненням великокнязів­ської влади, яку змушені були визнавати навіть По­лоцьк та Новгород, завжди опозиційне налаштовані до Києва. Мстислав успішно воював з Литвою та половцями, загнавши останніх за Дон та Волгу, його боялися ятвя-зькі князьки і половецькі хани. Русь у той час займала вагоме міжнародне становище, про що свідчать динас­тичні зв'язки київського князя з рядом західно-євро­пейських королівських дворів. Одна з його доньок — Малфрід була одружена з норвезьким королем Сігурдом, друга — Інгеборг — з датським королем Кнутом Лавар-дом, третя — Ірина — з майбутнім імператором Візантії Андроніком Комніним, четверта — Єфросинія — з угорським королем Гейзою II. Син Мстислава Ізяслав був одружений з польською принцесою, а Святополк — з моравською княгинею.Однак Мстиславбув останнім із київських князів, кому вдалося утримати єдність і могутність Київської Русі. Високий рівень економічного розвитку і відповід­них йому суспільних відносин уже невблаганно підво­див одну з найбільших держав тогочасної Європи до нової епохи в її історії — епохи феодальної роздроб­леності та існування самостійних князівств.