120. Становище західноукраїнських земель у складі у складі Чехословаччини.

Після розпаду наприкінці 1918 р. Австро-Угорської імперії постало питання про майбутнє українців Закарпаття. Головним прагненням населення краю було об’єднання з українською державою. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародний конгрес усіх українців Угорщини, на якому було 420 делегатів, проголосив злуку Закарпаття з Україною. Але вкрай несприятлива зовнішньополітична ситуація не дозволила тоді реалізувати це прагнення. За цих умов Центральна руська рада — представницький орган частини населення краю — 8 травня 1919 р. проголосила злуку Закарпаття з Чехо-Словаччиною.

Карпатська Україна була далекою окраїною Чехо-Словаччини. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців, що становило 3,8 % загальної кількості населення Чехо-Словацької Республіки (ЧСР). Керівництво ЧСР не виконало своєї обіцянки надати Закарпаттю автономний статус. Воно вело туї: політику, яка поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою краю. Як і в інших західноукраїнських землях, на всіх рівнях адміністративного керівництва насаджувалися вихідці з метрополії. Внаслідок цього у краї, де в 1918 р. майже не було чехів, наприкінці 20-х років 80 % урядовців були вихідцями з Чехії.

Разом з тим демократична чехо-словацька держава провела ряд перетворень в інтересах населення краю. У результаті земельної реформи великі землевласники позбавлялися частини їхніх земель, а 35 тис. безземельних хліборобів одержали по клаптику власної землі. Уряд розгорнув програму будівництва сучасних доріг, мостів, здійснював електрифікацію краю, у тому числі сільської місцевості. У розвиток краю центральні власті вкладали більше коштів, ніж вилучали з нього.

Становище української школи в Закарпатті після декількох віків мадяризації дещо поліпшилося, а її мережа стала розширюватися. Але рішенням вищого адміністративного суду Чехо-Словаччини від 28 червня 1925 р. українську мову було визнано «чужою» для населення Закарпаття. Це спричинило поступове звуження викладання української мови й розширення чеської. Чеські школи засновували навіть там, де оселялося 3-4 родини чеських чиновників. Процес згортання української освіти посилився після окупації 1939 р. краю хортистською Угорщиною. Тут не залишилося жодної української школи.

У Закарпатті політичне життя було особливо складне. Суто української партії, яка б діяла цілком самостійно, тут тривалий час не було. Нечисленні політичні групи Закарпаття змушені були зв’язуватися з близькими їм чехо-словацькими партіями і діяти під їхнім «дахом». Усі значні чехо-словацькі партії, у тому числі найвпливовіші — Аграрна, Комуністична, Людова, Соціал-демократична — мали свої організації в Закарпатті, які відбивали настрої і соціально-економічні інтереси різних груп місцевого населення. Разом з тим кожна з них схилялася до певних національно-культурних традицій, що історично склалися в Закарпатті.

У 1938 р. характер політичних процесів у Закарпатті круто змінився. Внаслідок Мюнхенської угоди західних держав з А. Гітлером відбулося розчленування Чехо-Словаччини. Влада центрального уряду стала номінальною.

З ініціативи А. Волошина у січні 1939 р. була заснована політична організація закарпатського населення, яка стояла на платформі творення суверенної держави, — Українське національне об’єднання (УНО). На 13 лютого 1939 р. було призначено вибори до парламенту — Сойму Карпатської України. Вибори завершилися блискучою перемогою прихильників суверенітету Закарпаття: за них віддали голоси 86,1 % всіх виборців, які брали участь у голосуванні.

15 березня 1939 р. на засіданні Сойму за ініціативою УНО було проголошено самостійність Карпатської України. Сойм ухвалив закон. Президентом Карпатської України став Августин Волошин. Це рішення приймалося під гуркіт гармат. 14 березня угорські війська вторглися в кордони Карпатської України. Карпатська Україна опинилася в міжнародній ізоляції. Карпатська Україна була окупована Угорщиною, підтримуваною фашистською Німеччиною. А. Волошин разом з урядом був змушений емігрувати.