118. Становище західноукраїнських земель у складі Польщі

Найбільше українців опинилося у складі Польщі. Це передовсім жителі Східної Галичини, яка до 1918 р. була частиною Австро-Угорської імперії. Польські власті поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське. Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся.

Кількість українців у Польщі на початок 30-х років становила близ 6 млн чол., а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі. Побоюючись зростання національної самосвідомості українського населення, пол.. уряд всіляко гальмував розвиток народної освіти, закривав українські школи. 31 липня 1924 р. було затверджено «кресовий» закон, відповідно до якого основним типом школи ставала двомовна.

Така політика вкрай негативно позначилася на рівні освіченості українського населення Польщі. Наприкінці 30-х років 70 % його було неписьменним або малописьменним. У гіршому становищі була середня і фахова освіта. Із 138 загальноосвітніх середніх шкіл Галичини у 1939 р. працювало лише 5 українських державних шкіл, у яких навчалося 2050 учнів, та 18 приватних з 3571 учнем. У Галичині на 1939 р. було чотири вищі навчальні заклади: університет, політехнічний інститут, ветеринарна академія та академія зовнішньої торгівлі. Але для українців змога навчатися в середніх і вищих навчальних закладах була недосяжною через високу плату. Крім того, діяла відсоткова норма прийому до вузів молоді української національності, яка становила, наприклад, у Львівському університеті близько 5.

Польський уряд поділив країну на дві території — Польщу «А» і Польщу «Б». До першої входили корінні польські землі, до другої — переважно західноукраїнські та західнобілоруські. Сприяючи розвиткові промисловості в Польщі «А», уряд водночас свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі «Б». Так, у Польщі «Б» була надзвичайно обмежена видача дозволу відкриття промислових підприємств, а встановлені урядом високі залізничні тарифи обмежували її зв’язки з ринками Польщі «А». Внаслідок такої політики в Польщі «А» концентрувалося понад 80 % металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництво цегли, вапна і цукру.

Гальмувався також і розвиток СГ, економічним підґрунтям якого була велика приватна земельна власність. Велике приватне, державне і церковне землеволодіння в Галичині становило 43,9 % загальної площі. У липні 1919 р. польський сейм схвалив «Основи земельної реформи». Але за умов спаду селянського руху уряд припинив поступки на користь селян. А в таких регіонах, як Західне Полісся й Волинь, його дії спрямовувалися на зміцнення прав поміщиків на землю.Земельні реформи не внесли докорінних змін у систему землекористування, але посилили соціальну диференціацію. Постійним супутником життя українців у Польщі було безробіття. Реальна заробітна плата не збільшувалася, а часто і зменшувалася.

Надзвичайно тяжкими були й умови праці. .Напередодні Другої світової війни природний приріст населення Західної України різко зменшився: у Галичині, наприклад, він становив лише 8 на 1000 чол. Не знаходячи порятунку від злиденного й напівголодного існування, люди виїздили до інших країн. У 1919-1939 рр. еміграційний потік із Східної Галичини становив 190 тис. чол. Кількість емігрантів із Західної Волині й Західного Полісся сягала приблизно 50 тис. чол. Нас. У. з., що перебували у складі Польщі, здебільшого було релігійне: у Гал. переважали греко-католики, на північно-західних землях — православні. Найбільших переслідувань зазнали православні українці.