Наслідки роздробленості

У процесі децентралізації Київської Русі на її території виділяються окремі політичні утворення. Пер­шими відособилися Новгородська й Полоцька землі, до яких не докочувалися хвилі половецьких вторгнень. Відносно самостійними стали також віддалені від театру русько-половецьких воєнних дій Ростово-Суздальське, Галицьке та Волинське, а згодом і Муромське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Полоцьке, Смоленське, Тмутараканське,

Поряд зі зміцненням окремих князівств на землях Київської Русі тривали й важливі перетворення у етнічній сфері. Зокрема на теренах Полоцької, Псков­ської та Смоленської земель внаслідок змішування сло­в'ян-переселенців з місцевими балтами формувалася білоруська етнічна спільнота. Територіальним ядром складання російського етносу стали Суздальська й ростовська землі, де відбувалася енергійна слов'янська колонізація місцевих угро-фінських племен. (Відомий російський історик М.Покровський вважав, що в жи­лах великоросів тече 80 % фінської крові.)

Проте роздробленість Київської Русі у сер. XII ст. зовсім не означала її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. Із сер. XII ст. Давньоруською державою спільно керує об'єднання найвпливовіших і найсильніших князів, що розв'язує питання внутрішньої і зовнішньої політики на з'їздах — «снемах». Такий порядок сумісного прав­ління дістав у історичній науці назву “колективно­го сюзеренітету”.

Та, як виявилося, переваги столиці були водночас і її нещастями. Підраховано, що лише протягом ос­таннього століття перед вторгненням на Русь монголо-татар київський престол 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князювань — менше року кожне.

Роздробленість була історично суперечливим явищем. Одночасно з відцентровими діяли, а то й перемагали їх часом сили доцентрові, особливо у період зовнішньої небезпеки. Роздробленість послабила державу політич-но, але сприяла розвиткові економіки й культури на місцяхСпостерігалося зростання населення. І лише з XIII ст. сепаратистські тенденції у Київській Русі по­чинають перемагати. Так, якщо у XII ст. утворилося 15 князівств, то на поч. XIII ст. їхня кількість досягала вже 50. Занепала система колективного управління Руссю. Змінювався й статус Києва. Якщо раніше князі, щоб домогтися провідної позиції в державі, прагнули ово­лодіти київським престолом, то тепер намагалися .об'єднати інші землі навколо своїх спадкових володінь. відповідно монголо-татарська навала застала Київську Русь роз'єднаною, ослабленою нескінченними усобиця­ми й нападами половців.

18.Боротьба Русі з кочовиками Степу (печеніги, половці та ін.)

Перша згадка про печенігів у  руських літописах датується 915 р. Впродовж 915-1036 рр. Русь воювала зі своїми степовими сусідами 16 разів, не рахуючи дрібних сутичок; 972 р. ханКуряу засідці біля порогів розбив загін Святослава. Воюючи з печенігами, Русь почала поволі набувати навичок опору набігам людей Степу, передовсім – характерній лише для них тактиці ведення війни. Наприкінці Х ст. зароджується нова форма захисту – спорудження високих і довгих деревоземляних стін-укріплень, які тяглися кількома смугами, відділяючи руське порубіжжя від Степу. 1036 р. печеніги зазнали нищівної поразки від Ярослава Мудрого під стінами Києва, після чого частина з них відкочувала за Дунай і звідти – на Балкани. Перший ударполовцівна Русь припадає на 60-і роки ХІ ст.: у 1061 р. вони вступили в Переяславську землю, завдавши поразки князю Всеволоду Ярославичу, а в 1068 р. Всеволод та його брати зазнали повторного розгрому на р. Альті. В цілому ж степовики здійснили 46 більших походів на Русь, під час яких руські землі зазнавали нещадних господарських розорень і людських втрат. З іншого боку, територіальна близкість половецького світу зумовила торгові контакти, а особливо – регулярні перехресні шлюби. Татаро-монголи з’являлись на території України два рази – 1223 р. на р. Калки (проте повернулись назад), й з 1236 р. численне монголо-татарське військо на чолі з ханом Батиєм знов посунуло на Русь, а 1240 – зруйнувало Київ.