148. Проголошення незалежнослі України. Причини розпаду срср.

Розпад СРСР - процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в економіці ( народному господарстві), соціальній структурі, громадської та політичної сферіРадянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР 26 грудня 1991.

Розпад СРСР призвів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав

В даний час серед істориків немає єдиної точки зору на те, що стало основною причиною розпаду СРСР, а також на те, чи можливо було запобігти або хоча б зупинити процес розпаду СРСР. Серед можливих причин називають наступні:

• відцентрові націоналістичні тенденції, властиві, на думку деяких авторів ^[4], кожній багатонаціональній країні і проявляються у вигляді міжнаціональних протиріч і бажання окремих народів самостійно розвивати свою культуру й економіку;

• авторитарний характер радянського суспільства, зокрема гоніння на церкву, переслідування КДБ дисидентів, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, заборона на спілкування з закордоном, цензура, відсутність вільного обговорення альтернатив (особливо важливо для інтелігенції);

• зростаюче невдоволення населення через перебої з продовольством, особливо в епоху застою і Перебудову, і найнеобхіднішими товарами (холодильники, телевізори, туалетний папір і т. д.), заборони та обмеження (на розмір садової ділянки і т. д.), постійне відставання врівні життявід розвинених країн Заходу;

• диспропорції екстенсивної економіки (характерні для всього часу існування СРСР), наслідком яких ставала постійна нестача товарів народного споживання, зростаюче технічне відставання у всіх сферах обробної промисловості

• криза довіри до економічної

• невдалі спроби реформування радянської системи, що призвели до стагнації, а потім розвалу економіки, що спричинило за собою розвал політичної системи (економічна реформа 1965 року);

• ініційоване американським урядом зниження світових цін на нафту, що похитнулося економіку СРСР.

• Афганська війна,холодна війна,.

Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Держави, що не були колишніми республіками СРСР, почали визнавати незалежність України після описаного вище референдуму. Першою (2 грудня 1991) незалежність України визнала Польща. Того самого дня Прем'єр-міністрКанадиБ. Малруні заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу; 3 грудня Україну визналаУгорщина; 4 грудня -ЛитвайЛатвія; 5 грудня -Росія,Болгарія,Словенія[1]. До кінця грудня 1991 р. заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, серед яких іСША,ФРН,Великобританія,Швеція,Італія,Японія.

Незалежність України є закономірним наслідком багатовікового прагнен­ня народу. Україна здобула її за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обста­вин. Адже демократизація суспільно-політичного життя дала можливість активізуватись національно-визвольно­му, демократичному руху, традиції якого виявилися особливо живучими. Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові настрої в українському суспільс­тві. Союзні органи влади втратили контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів підтримала ідею незалежності.

Соціально-еко­номічне життя в СРСР восени 1991 р. стрімко погіршува­лося і народні маси щиро сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко зміниться на краще, тому теж у переважній більшості підтримали незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно поставилось до нама­гання радянських республік здобути незалежність і не за­важало розпаду СРСР. Україна стала суверенною держа­вою без кровопролиття, мирним шляхом.

24 серпня1991р. вона офіційно отримала своютрадиційно вживану назву — Україна(таким чином, Україна є однією з тих небагатьох держав, у яких повна назва збігається зі скороченою; це стало компромісом між варіантами «Республіка Україна» та «Українська Республіка»). Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав.4 вересня1991р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтийукраїнський прапор, а28 січня1992р. він отри­мав статус державного.15 січня1992р.державним гімном Українистала музика композитораМ. Вербицькогона слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна…».19 лютого1992р.Верховна Радазатвердилатризубякмалий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

149.Політичний розвиток 1991-2013у 1992-1994 рр. політична ситуація у країні була досить гострою. Погіршувалося соціально-економічне становище, калейдоскопічно змінювалися прем’єр-міністри, йшла боротьба за владу між Президентом Л. Кравчуком та Верховною Радою, яка заперечувала проти передачі виконавчої влади від рад до президентської структури. За 1992-1994 рр. Верховна Рада прийняла близько 450 законів, але більшість з них не спрацювало. 8 червня 1995 р. було підписано Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. За цим договором значна частина владних повноважень надавалась Президенту України з тим, щоб він міг використати їх для поліпшення соціально-економічної ситуації. 28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України від імені українського народу – громадян України всіх національностей прийняла Конституцію – Основний Закон України. 29 березня 1998 р. відбулися вибори до Верховної Ради України за мажоритарно-пропорційною (змішаною) системою. У виборах взяли участь 70% виборців. З 30 партій та виборчих блоків у парламент потрапило тільки 8. Після довгої „спікеріади”, лише 7 липня 1999 р. Головою Верховної Ради України було обрано лідера селянської партії Олександра Ткаченка. У жовтні-листопаді 1997 р. відбулися вибори Президента України. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Він у своїй програмі пообіцяв здійснити нові кроки з продовження й поглиблення реформ. Це і реалізація ідеї двопалатного парламентаризму, створення парламентської більшості, посилення самостійності місцевих органів влади і самоврядування, підготовка переходу до професійної армії, посилення боротьби з корупцією. У січні 2000 р. у Верховній Раді сформувалася правоцентристська більшість, яка відсторонила від керівництва парламентом представників лівих – О. Ткаченка та А. Мартинюка. Новим Головою Верховної Ради України було обрано члена Народно-демократичної партії І. Плюща, який уже очолював парламент у 1991–1994 рр. Фактично правоцентристська більшість у Верховній Раді проіснувала тільки один рік. З метою загострення політичної ситуації та протидії Президенту опозиція намагалася використати так званий „касетний скандал” (магнітофонні записи ніби-то зроблені з кабінету Президента), спроби організувати демонстрації і маніфестації (події 9 березня 2001 р., які переходили у масові заворушення) тощо. 31 березня 2002 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. У голосуванні взяли участь 65,22% виборців. За їхні голоси боролися 33 політичні партії та блоки. Проте у парламент вдалося пройти тільки 6 з них. Більше всього голосів отримав блок „Наша Україна” (лідер В. Ющенко) –23,53%, Згідно з політичною реформою 1 січня 2006 р. Україна стала парламентсько-президентською республікою. Наприкінці березня відбудуться вибори у Верховну Раду та місцеві ради за пропорційною системою. Результати виборів створять умови для формування нового парламенту, уряду і органів місцевого самоврядування.

150. Економічний розвиток України в період незалежності У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула > "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рубльового простору. Таким чином, було покладено початок виходу із господарського механізму колишнього Радянського Союзу і розбудови власної економічної системи. Основними аспектами економічної політики України мала стати інтеграція в європейську і світову економіку. Для того, щоб реалізувати це завдання, Україна повинна була пройти шлях від командно-адміністративної до ринкової економіки. В зв'язку з цим в Україні було прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Також було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Слід підкреслити, що країни колишнього Радянського Союзу, в тому числі і Україна, розпочали процес реформ в умовах специфічних і в певному відношенні гірших, ніж інші країни Центральної Європи. До них, зокрема, відносяться:- нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспорт і енергію на території, що складала майже шосту частину поверхні землі;- більша монополізація господарських структур,- домінування галузей військово-промислового комплексу;- відсутність самостійного історичного розвитку національних господарств і власного досвіду використання національної валюти;- недостатність або повна відсутність ринкових традицій, неприйняття категорій ринкової економіки, відмова від практичного застосування таких понять, як приватна власність, прибуток, індивідуальна ініціатива, самореалізація, конструк тивне мислення. До економічних умов слід додати низку політичних чинників, які стримували і продовжують стримувати процес реформ. Україні доводиться не лише змінювати економічну систему, але й вирішувати проблеми, пов'язані з трьома серйозними перехідними процесами, а саме:1) створювати національну державу;2) здійснювати перехід від тоталітарної політичної системи пізнього сталінізму до демократії;3) здійснювати перехід від соціальної системи, яка повністю спиралась на державу, до плюралістичних структур. До згаданих груп чинників, що визначають зміст перетворень в Україні, необхідно додати ще один: майже повна відсутність генеруючих ідей у представників провідного економічного державного персоналу. Економічними міністерствами та окремими підприємствами продовжували керувати саме ті люди, що довели економіку України до кризового стану. На початку реформ слід лібералізувати торгівлю, для комерційних операцій ввести обмеження внутрішньої конвертованої валюти. Відміна монополії на зовнішню торгівлю фактично відкриває можливості для контактів з країнами світової співдружності. Поряд з макроекономічними реформами слід розпочати реформи структурні. Проведення великої, що триває відносно довго, та малої приватизації дасть можливість створити доволі чисельний приватний сектор.