12.Великий князь київський Святослав. Його зовнішня політика

У 964 р. у свої великокнязівські права вступив Свя­тослав Ігоревич (964—972), який з молодих років перебував у військових походах. Він останній з київ­ських князів, що так наполегливо, вперто проводив екс­пансивну політику за оволодіння Чорним морем і при­леглими до нього землями. У походи Святослав не брав ні возів, ні військового обозу, навіть казана, щоб варити їжу, а пік м'ясо на розжареному вугіллі. Не мав і намету, а спати лягав просто неба, поклавши під го­лову сідло. Не любив підступності і зради. Йдучи війною на інші країни, наперед повідомляв: «Іду на вас!»

На першому етапі князювання Святославспрямував свою військову активність наСхід.Протягом 964— 967 рр. він включив до складу Київської Русі в'ятичів над Окою, підкорив на Північному Кавказі ясів і косогів, оволодів Таманським півостровом, започаткувавши там Тмутараканське князівство, переміг волзьких бул-гар, у968 р. остаточно розгромив Хозарський каганат, що заважав нормальній діяльності українських купців на Близькому Сході. Кордони Давньоруської держави розширилися до Волги і Чорного моря.

У другій половині свого правління Святослав цілком зосередив увагу наБалканах.Приводом стало запро­шення візантійським імператором Никифором Фокою, занепокоєним успіхами Русі на Сході, допомогти йому в боротьбі проти Болгарії. Цим Візантія надіялася по­слабити двох своїх могутніх суперників на Балканах, зіштовхнувши їх між собою, а також завадити руській експансії на підконтрольні їй землі у Північному При­чорномор'ї. Однак надії візантійської дипломатії не справдились. У 968 р. Святослав, завдавши поразки болгарам під Доростолом, здобув 80 подунайських міст і зробив Переяславець своєю резиденцією. Стало оче­видним, що він не збирається покидати Балкани, незва­жаючи на тиск і натяки Константинополя. Останній, не на жарт стурбований таким перебігом подій, негайно відновив дружні відносини з Болгарією і одночасно намовив печенігів напасти на Київ.

Дізнавшись про облогу столиці печенізькими орда­ми (968 р.), Святослав змушений був покинути Бол­гарію і рятувати Київ. Однак він не збирався відмовля--тися від балканських завоювань. Маючи намір пере­творити Київську Русь у наймогутнішу державу Євро­пи, князь Святослав навіть планував перенести її сто­лицю з Києва у Переяславець на Дунаї. В Болга­рію стікалися товари з різних країн: з Візантії привозили золото, дорогі тканини, вино, південні овочі, з Чехії — срібло, Угорщини — коні, Русі — хутро, віск, мед, рабів (полонених).

Перед тим як вернутися у Подунав'я, Святослав, дба­ючи про територіальну цілісність Київської Русі, провів адміністративну реформу. Утрьох ключових зем­лях держави він призначив намісниками своїх синів:

старшого, Ярополка, посадив на час власної відсутності у Києві, молодшого, Олега, — у новому центрі нещо­давно приєднаної Деревлянської землі Овручі, а по­зашлюбного сина Володимира, народженого, ймовірно, від древлянської князівни Малуші, послав правити від свого імені до Новгорода Великого, схильного до сепа­ратизму. Цим Святослав продовжив справу своєї ма­тері щодо консолідації держави та започаткував важ­ливий процес утвердження єдиної княжої династії на всіх землях Київської Русі.

У 969 р. Святослав вирушив у другий похід на Балкани.Незважаючи на початкові успіхи, в резуль­таті яких руське військо не тільки повернуло собі втра­чені позиції у Болгарії, але й просунулося вглиб Візан­тійської імперії, він закінчився невдачею. Навесні971р. переважаючі сили нового візантійського імператора Іоанна Цимісхія при невизначеній позиції болгар зму­сили Святослава піти на переговори. За мирною уго­дою Русь відмовлялася від претензій на візантійські володіння в Криму й на Дунаї. Візантія зобов'язувала­ся безперешкодно пропустити русичів з Балкан, забез­печивши їх при цьому харчами.

Повертаючись 972 р. додому, руська дружина в районі Дніпровських порогів потрапила у засідку печенігів, щодіяли за вказівками підступної Візантії, і була роз­бита. У битві загинув і сам Святослав. Сповнилися про­рочі слова киян, звернені до Святослава: «Чужого шу­каючи, своє згубиш». В історії України цей князь за­ймає почесне місце під іменем Святослава Завойовника.

Отже, Русь-Україна, досягнувши воєнної могутності завдяки походам київських князів, насамперед Свято­слава, значно зміцнила свої міжнародні позиції, ставала динамічним воєнно-політичним чинником, що реально впливав на перебіг політичних подій у світі. У той же час розширення кордонів Київської Русі таїло в собі велику небезпеку, бо вело до відтоку значних людських, матеріальних, духовних ресурсів, що спрямовувалися на колонізацію нових земель, і тим виснажувало державу.