13.Князювання Володимира Святого

Після смерті Святослава його сини розпочали кри­ваву міжусобну боротьбу за великокнязівський пре­стол у Києві. Спочатку в сутичці з Ярополком загинув Олег, а згодом наклав головою і сам Ярополк, проти якого виступив Володимир, підтримуваний новгород­ською дружиною та найманим військом зі Скандинавії.

Князювання Володимира(980—1015), одного з най­визначніших державних діячів, розпочалося в скрутні для Русі часи. Країна була знесилена постійними війнами Святослава та міжкнязівськими чварами;; договір 971 р. позбавляв Київ переваг у відносинах з Візантією; печенізька навала спустош. південні землі, безпосередньо загрожуючи столиці

Тому новий правитель спрямовує свої зусилля на зміцнен­ня внутрішнього становища держави, добившись на цьому поприщі значних успіхів. Ще під час походу проти Ярополка він приєднав Полоцьку землю,

. У 981 р. Володимир виступив проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, зайняв Перемишль, Червень та інші порубіжні міста на заході, де проживали дуліби та хорвати, а згодом і Закарпаття (992); у 982—984 рр. придушив на півночі повстання в'ятичів і радимичів, підпорядкувавши їх владі Києва.

У той час фактично завершується трива­лий процес формування державної території, яка в основному збігалася з етнічним розселенням східних слов'ян. На сході Київська Русь сягаламежиріччя Оки й Волги, на заході — Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі — Чудського, Ла­дозького, Онезького озер, на півдні — Дону, Росі, Сули, Південного Бугу. До її складу входило близько два­дцяти різних земель, племен, серед яких були і слов'ян­ські, і угро-фінські, і тюркські.

Ставши правителем величезної країни, князь Воло­димир, замість далеких походів, зосередив увагу на за­хисті власних кордонів. Зокрема він давав належну відсіч агресивним балтським племенам ятвягів (983), волзьким болгарам (985), полякам (981, 990, 992), які зазіхали на руські землі. Щоб забезпечити західний кордон, заснував над Бугом місто, назване його іменем — Володимир (Волинський). Та найбільшою загрозою для Русі булипеченіги.Вони постійно втор­галися на південноруські землі, вбивали і забирали в полон тисячі людей, витоптували посіви, грабували і спалювали села і міста.

. Для захисту від кочів­ників на південних рубежах Київської держави напри-кін. Х — у першій пол. XI ст. була також створена величезна за розмахом, складна і розгалужена система гігантських земляних валів з добротними дубовими частоколами на них, фортець, укріплених міст по річках Стугні, Десні, Ірпені, Трубежі й Сулі, яка простягалася майже на тисячу кілометрів (т. зв. Змієві Вали).

Поряд зі зміцненням кордонів Київської Русі Воло­димир розгортає широку програму реформ, метою яких було посилення великокнязівської влади та внутріш­ньої консолідації країни. Одною з найважливіших була адміністративна реформа(бл. 988 р.), спрямова­на наліквідацію племінних княжіньі запровадження нового адміністративного поділу держави науділи — землі довкола найбільших міст. Туди призначаливрядувати синів великогокнязяабо його довірених осіб —посадників, які в свою чергу створювали місцевий апа­рат управлінняСепаратизм місце­вої верхівки було подолано, Київська Русь стає об'єдна­ною державою, в якій родоплемінний поділ суспільства поступається місцем територіальному.

Значне місце як у посиленні обороноздатності краї­ни, так і в зміцненні особистої влади великого князя посідала військова реформа. Вона спрямовувалася на ліквідацію «племінних» збройних формуваньі замі­ну їх загальнодержавною системою оборони. Також було . запроваджено феодальну організацію війська, коли земельні володіння (бенефіції) надавалися за умови не­сення служби. Це сприяло залученню нових сил із на­родного середовища, які стали опорою князівської влади, потіснивши і племінну боярську еліту, і норовис­тих найманців-варягів.

Політичне об'єднання Київської держави потребу­вало відповідних зрушень і в релігійній сфері.

Тому спершу Володимир здійснив спробу запровадити єди­ний пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном — т. зв. «шестибожжя-> —і зробити його обов'язковим для всього суспільства. Однак досить швидко збагнув, що язичництво зжило себе і не відповідає рівневі роз­витку Київської Русі,.

Правлячій верхівці потрібна була релігія, що захищала б її права, багатства і привілеї, владу над за­лежним населенням. Тому в сер. 980-х років, після ре­тельного ознайомлення з провідними віровченнями, великий князь і його соратники схилилися до думки про необхідність прийняття християнства з Візантії

Після урочистого шлюбу з сестрою ВІЗімператора Анною у Хер­сонесі Володимир повернувся з нею додому й заходив­ся енергійнонасаджувати нову віру(вважають, що сам він охрестився у 987 р.). За літописом, у988р. з нака­зу князя духовенство хрестило киян наберезі Почайни, притоки Дніпра, а згодом — і населення інших міст та сіл.

Процес християнізації вКиївській державі відбувався повільно, зі значним опором народу (особ­ливо на північних землях), який продовжував поклоня­тися прадавнім божествам, але неухильно..

. Значно розширилися її політичні, економічні та культурні зв'яз­ки з багатьма європейськими країнами, насамперед з Візантією, Болгарією, а також Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом, скандинавськими дер­жавами.

Тіснішими ставали стосунки князя Володимира з іншими монархами і завдяки традиційній для того часу практиці династичних шлюбів. Зокрема старшого сина Святополка він одружив з дочкою польського ко­роля Болеслава Хороброго, а Ярослава — з дочкою шведського короля Олафа, одна його донька вийшла заміж за угорського короля, друга — за польського, третя — за чеського

Отже, за князювання Володимира Великого Київська держава досягла найбільшої політичної могутності. Його діяльність сприяла розквіту Русі і зміцненню її міжна­родного авторитету. Значного розвитку набуло госпо­дарство. За Володимира розпочалося карбування пер­ших у Русі золотих і срібних монет — златників і срібників. На них з одного боку було зображено образ Христа, з другого — великого князя, який сидить на троні в царських шатах із хрестом у руці. На деяких монетах вперше, як герб князя, було викарбувано знак Тризуба.

Однак останні роки правління Володимира були тривожними. Непокірливість почали проявляти його сини: прийомний — Святополк (син Ярополка), якого він кинув до в'язниці, і рідний — Ярослав, що був на­місником у Новгороді. Саме під час підготовки до по­ходу на Новгород Володимир 15 липня 1015 р. рапто­во помер (згодом вігі був канонізований церквою).