26. Галицька й Волинська землі за часів наступників Данила Ром-ча.

По смерті Данила Романовича Галицько-волинська держава, незважаючи на деяку внутрішню децентралі­зацію в останній третині XIII ст., залишалася єдиною ще майже століття. Внутрішня децентралізація

З самого початку її формально очолював Василько Романович(1264—1269), котрого решта князів ша­нувала як «отця і господина». Він княжив на Волині, а сини Данила — уГаличині:Шварно— у Галичі, Белзі та Холмі,Лев— у Перемишлі та Львові,Мстислав, імо­вірно, — у Теребовлі та Луцьку.

Наступником Василька Романовичана волинському престолі став його синВолодимир(1270—1289). Він мало займався зовнішньополітичними справами і за­лишив по собі пам'ять як покровитель освіти і культури. Значні кошти віддавав на спорудження храмів, міст, замків

Характеризуючи Володимира як «книжника і великого філософа, якого не було перед ним у цілій землі», літописець вихваляє його за лю­дяність, щедрість, лагідність до підлеглих, особливо убогих. Ще за життяВолодимир Василькович, який не мав власних спадкоємців, передав свої землідвоюрідному братові МстиславуДаниловичу, а коштовності, посуд, одяг заповів роздати незаможним людям. На превели­кий жаль, зі смертюВолодимира (1289) закінчується Галицько-волинський літопис, тому немає документаль­них свідчень про останні десятиріччя існування давньо­української держави.

Серед Даниловичів найенергійнішим правителем ви­явився Лев(1264—1301), який намагався продовжити державницьку політику свого батька. Він підтримував тіснідипломатичні зв'язкиз Чехією, Угорщиною, Лит­вою, Тевтонським орденом. Однак, якщо цьогопотребу­вали національні інтереси, то, не вагаючись, розпочинав проти нихзбройну боротьбу. Зокрема, Лев Данилович здійснив рядпоходів на Литвуі ятвягів, відвоював вУгорщини частину Закарпаттяз Мукачевом (бл. 1280), а уПольщі, в якій він добивався краківського престо­лу, —Люблінську землю(бл. 1292). Завдяки останнім надбанням територіяГалицько-волинської держави стала найбільшою за всю її історію. ВодночасЛевзму­шений був визнатизалежністьвідЗолотої Орди, яка виявлялася у сплаті данини та участі у зовнішніх по­ходах монголо-татар.

Будучи мужнім воїном і талановитим полководцем, Лев Данилович виявився, однак, нерозважливим полі­тиком. Так, у1267р. литовський князьВойшелквіддав своє князівство молодшомубратові ЛеваШварнові, одруженому з його сестрою, а сам постригся в ченці. Перед династією Романовичів постала реальна перспек­тива утвердження на литовському великокняжому пре­столі.Проте Лев, вважаючи подібне спадкування пору­шенням порядку старшинства, убив Войшелка, чим ви­кликав велике невдоволення серед литовців. Князювання Шварна тривало недовго, і після його смерті (1269) Литовське князівство було назавжди втрачене для ди­настії Романовичів. І хто знає, як розвивалися б у по­дальшому історичні події для України, коли б не цей прикрий інцидент.

По смерті Шварна Лев об'єднав під своєю владою Перемишльську, Холмську, Белзьку, Дорогочинську землі та Галич.А в 1292 р., коли помер його другий брат —Мстислав, очевидно, йТеребовлю та Волинь, яку останній успадкував відВолодимира Васильковича. Сто­лицю Галицько-волинської держави Лев Данилович ще у 1272 р. переніс до Львова.