23.Утворення Галицько-Волинського князівства

Об'єднанню Галицького і Волинського князівств знач­ною мірою сприяли тісні економічні та культурні взає­мини, які здавна підтримувалися між ними, незважаю­чи на міжусобні війни поміж окремими князями. До єдності спонукала також інеобхідність спільної бороть­би двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угор­щини, а згодом —монголо-татар. Уже невдовзі по смерті Ярослава Осмомисла волинський князьРоман Мсти-славична запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там закріпитися. Лише у 1199 р., після кон­чини князя Володимира, останнього представника династії Ростиславичів, він зміг повернутися в Галичину та силою об'єднати її з Волинню. Водночас Роман здо­був Київ (1202), де посадив залежного від себе князя, і фактично зосередив під своєю владою всі, за винятком Чернігівського князівства, українські землі від Карпат і Дунаю до Дніпра.

Утворення об'єднаної Галицько-волинської держа­виз центром у Галичі було подією великої історичної ваги, оскільки сформувавсяміцнийполітичний орга­нізм, що мав перейняти та продовжити державницьку Традицію Київської Русі. Оволодівши значною части­ною давньоруської спадщини, нова держава на рубежіXII—XIIIст. за розмірами своїх володінь не поступа­лася Священній Римській імперії, її володаря величали «великим князем», «царем», «самодержцем всея Русі». У нього просив захисту вигнаний хрестоносцями з Константинополя візантійський імператор Олексій III Ангел, а Папа Римський Інокентій III у 1204 р. пропо­нував в обмін на прийняття католицизму королівську корону, але Роман Мстиславич відмовився.

Галицьке-Волинське князівствоспиралося наміцну економічну основу. На його території, не спустошеній зовнішніми ворогами, інтенсивно розвивалосягоспо­дарське життя.

Істотне значення мало і те, що держа­ва князя Романа розташовувалася на шляху Буг-Дністер, який замінивзанепадудніпровську артерію, і мала у своїх руках частинубалтійсько-чорноморської торгівлі. Сухопутні торгові шляхи вели, як правило, наЗахід. Важливим було те, що, на відміну від багатоетніч-.ної Київської держави, Галицько-волинська охоплюва­ла лише українські етнічні землі, а тому її легше було консолідувати.

У внутрішнійполітиціРоманспирався насереднєідрібнебоярство, насампередволинське, та міщан. Він зосередив увагу на зміцненні княжої влади,приборкав боярську верхівку, частину якої відправив у заслання чи стратив. Його улюбленим прислів'ям було: «Не вбив­ши бджіл, не поласуєш медом».

Активною й цілеспрямованою була зовнішня, полі­тика галицько-волинського князя. Здійснивши вдалі походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, він посилив свій вплив на Русі, підніс міжнародний авто­ритет держави, яка поступово входила в західноєвро­пейський світ як його органічна складова. Відзначаючи надзвичайну хоробрістьРомана Мстиславича, літопи­сець із захопленням писав, що він кидався на «поганих (пол)як лев, сердитий був як рись, нищив їх як крокодил, переходив їхні землі як орел, а хор. був як тур, наслідуючи діда свого Мономаха».

запропонував новий порядок формування центральної влади на Русі. Він передбачав, що великий князь київський мав оби­ратися шістьма найвпливовішими удільними князями (галицько-волинським, чернігівським, полоцьким, смо­ленським, суздальським та рязанським), а на місцях, у межах удільних князівств, влада мала переходити від батька до сина. Таким чином, на думку Романа, можна було зупинити процес роздробленості.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єд­нати всю Русь. У 1205 р. він загинув під польським містечком Завихостом у битві з військом краківського князя Лешка Білого. Але династія Романовичів, яку започаткував Роман Мстиславич, майже 150 років утримувала українську державність, залишивши доб­рий слід у нашій історії.