17.Київська Русь за часів феодальної роздробленості

Київська Русь була найбільшою державою середньовіч­ної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км., де проживали, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн чоловік. Це була ранньофеодальна держава з прита­манною таким типам держав соціально-становою струк­турою. На найвищому щаблі феодальної драбини зна­ходився князь, який у своїй діяльності спирався на воєвод і бояр. На нижньому щаблі — холопи, закупи, рядовичі. У середині її — селяни-смерди, ремісники, купці. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили церковнослужителі. Державне правління хоча й було монархічним, однак обмежувалося боярсь­кою радою і вічем.

Починаючи з 30-х років XII ст. у Київській Русі значно посилилися відцентрові тенденції. Держава, що виглядала міцною і непорушною, раптом почала втрача­ти політичну єдність і розділилася на півтора десятка князівств і земель. Розпочався період, який історики називають добою удільної (феодальної) роздробленості. Це був закономірний процес, притаманний усім держа­вам середньовічної Європи.

Причини роздробленості

Серед причин, які призвели до політичної роздроб­леності Київської Русі, можна виділити такі.

1. Прагнення окремих князівств до самостійності. Вони були зумовлені еволюцією, економіки, дальшим розшаруванням суспільства, розвитком феодального зем­леволодіння в центрі й на місцях, зростанням кількості міст, пануванням натурального, а отже, замкнутого ха­рактеру господарства. Князівства вирощували в себе одні й ті ж злаки, овочі, розводили однакових тварин,.. стаючи цілком самозабезпсченими державами. Каталі­затором децентралізаторських процесів стала реаліза­ція рішення Любецького з'їзду князів (1097) про вот­чинний принцип успадкування земель.

2. Велика територія держави та етнічна неодно­рідність населення. Безмежні простори східноєвро­пейської рівнини, колонізовані русичами, були свідчен­ням державної могутності Київської Русі, але водночас вони стали і джерелом її слабкості. За низької густоти населення, відсутності розвинутих засобів комунікації неможливо було ефективно управляти такою великою країною з єдиного центру

Немало послаблювала Київську Русь також етнічна неоднорідність її населення. Адже поруч зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: на пд — печеніги, половці, торки, берендеї, на пн заході — литва і ятвяги, на півночі . та пн сході — чудь, весь, меря, мурома. У містах Київської Русі існували колонії німців, по­ляків, євреїв, вірмен, варягів. Усі вони істотно різнили­ся за своїм економічним, політичним, культурним роз­витком і об'єднати їх у якусь міцну спільноту було І .практично нездійсненним.

3. Відсутність сталого порядку успадкування князів­ської влади.Здавна на Русі панував «горизонтальний» принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата до наступного за віком. Однак уже наприкін. XI ст. на Любецькому з'їзді князів було проголошено про «вотчинний», або «вертикальний», принцип, за яким престолонаслідування йшло від батька до сина. Змішу­вання цих двох принципів, що продовжували співісну­вати, вело до міжусобиць, підривало основи Київської держави.

4. Занепад торгівлі.Важливу роль у піднесенні Киї­вської держави відіграла міжнародна торгівля, яка здійснювалася через торговельні шляхи, що проходи­ли через Русь («з варяг у греки», Соляний, Залозний) і зв'язували Азію з Європою, Чорне море з Балтій­ським. Однак з кін. XI ст. транзитна торгівля Київської Русі починає занепадати. Це було викликано насампе­ред появою нового середземноморського торговельного шляху, що безпосередньо поєднав Західну Європу з Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом. До того ж торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів були блоковані половецькими ордами .

5. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилася на межі зі степовими кочівниками. Віка­ми на українські землі здійснювали спустошливі на­біги гуни, авари, хозари, угри, печеніги, половці. З остан­німи точилася запекла боротьба протягом майже двох століть, до монгольської навали. Вона вимагала спільних дій князівств, насамперед Київського, Переяславського, Чернігівського, але в умовах зростаючої ворожнечі між князями це ставало дедалі проблематичнішим.