105.Директорія унр: характеристика основних етапів.

Після перемоги збройного повстання Директорія фактично перетворилася на уряд відродженої Української Народної Республіки. В той час вона переживала мить тріумфу, свого найвищого злету.

Директорія скасувала декрети гетьманського уряду та 26 грудня 1918 р. призначила Раду Народних Міністрів. Була сформульована програма діяльності нової влади. її основні положення передбачали: експропріацію державних, церковних і великих приватних землеволодінь та перерозподіл їх серед селян; організацію "державного робітничого контролю" над промисловістю; безпощадну боротьбу зі спекуляцією; встановлення міжнаціональної злагоди тощо. Зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції, а великі промисловці та землевласники будуть позбавлені виборчих прав.

23—28 січня 1919 р. у Києві відбувся всенародний представницький форум, названий Трудовим Конгресом України, що передусім мав вирішити проблему організації влади в УНР та форму державного правління. Він був скликаний з делегатів від селян, робітників та інтелігенції, обраних від територій України, не зайнятих більшовиками, та представників ЗУНР.

Насамперед Конгрес затвердив Акт злуки УНР і ЗУНР в одну державу від 22 січня. Далі прийняв "Закон про тимчасову владу в УНР", згідно з яким законодавчою владою мав бути парламент, а виконавчою — уряд, Рада Народних Міністрів.

Із самого початку воєнно-політичне становище Директорії було критичним. На заході стояли польські війська, на сході та півночі — радянські, на південному сході — російські білогвардійці А. Денікіна, на півдні — французькі інтервенціоналісти. В уряді Директорії не було єдності.

Важке становище Директорії використала Москва, яка організувала другий похід на Україну. Після серйозних боїв червоноармійські частини зайняли майже всю Лівобережну Україну. 5 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва. Директорія перебралася до Вінниці, а згодом — до Проскурова (нині Хмельницький). В. Винниченко заявив про "відхід від політики" і виїхав за кордон. Обов'язки голови Директорії взявся виконувати С. Петлюра.

Під впливом військових і дипломатичних невдач в українській армії посилювалися розлад й анархія. Всю Наддніпрянщину зайняли більшовики. Почалися масові повстання, в основному селянські.

Підтримана повстанським рухом українська армія у сер. 1919 р. перейшла в контрнаступ. Спільними силами з УГА вдалося вибити Червону армію з більшої частини Правобережжя. 31 серпня об'єднані українські частини вступили в Київ. Одночасно в столицю увійшла з південного сходу російська Добровольча армія.

Внаслідок конфлікту між Головним отаманом С. Петлюрою та генералом А. Денікіним почалися відхід і розвал української армії. Оточена з усіх боків ворогами, знесилена голодом і тифом, вона опинилася в жахливому становищі.

Отже, наприкінці листопада армія й уряд УНР опинилися в оточенні більшовиків, поляків і денікінців. З 6 грудня 1919 р. по 6 травня 1920 р. Наддніпрянська армія здійснила перший Зимовий похід, завдавши низку поразок білогвардійським військам.

7 листопада 1919 р. почався наступ більшовиків на Україну. 16 грудня вони втретє зайняли Київ і до середини лютого 1920 р., витіснивши з України війська А. Денікіна, оволоділи нею. Частини УГА, знову опинившись у безвихідній ситуації, у лютому 1920 р. перейшли на бік більшовиків і отримали назву Червоної УГА.

Тим часом українська дипломатична місія у Варшаві продовжувала переговори з поляками. 22 квітня 1920 р. було підписано т.зв. Варшавський договір, який передбачав: 1) визнання польським урядом незалежності УНР; 2) встановлення українсько-польського кордону, за яким Польща отримувала Галичину, Західну Волинь, частину Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини; 3) зобов'язання Польщі не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України; 4) Гарантування національно-культурних прав українського населення в Польщі й польського в Україні.

Складовою Варшавського договору була українсько-польська військова конвенція, яка передбачала спільні воєнні дії проти більшовиків на території України. У результаті розпочався польсько-український наступ на більшовиків. Контрнаступ більшовиків Однак був припинений після підписання 18 жовтня 1920 р. польсько-радянського перемир'я. Армія УНР під тиском переважних більшовицьких військ мусила перейти на територію Польської держави, де була інтернована. Перестала існувати й УГА.

Однак збройна боротьба проти радянської влади в Україні не припинялась. В українському повстанському русі у жовтні 1920 р. брало участь бл. 40 тис. осіб. Але страшна посуха 1921 р. та її наслідок — голод — підірвали спротив українського народу.

Для підтримки повстанського руху з добровольців армії УНР, інтернованих у Польщі, було організовано партизанський рейд відомий в історії як другий Зимовий похід. Він почався в ніч з 3 на 4 листопада 1921 р. Було створено 3 повстанські групи: Волинську, яку очолював Ю. Тютюнник, Подільську (М. Палій) і Бессарабську (А. Гуляй-Гуленко). Остання через різні перешкоди не змогла прорватися з Румунії в Україну. Група Палія пройшла з боями Поділлям і 29 листопада повернулася назад. Група Ю. Тютюнника захопила Коростень, та 14 листопада була розбита червоною кавалерією. Частина вояків повернулася до Польщі, а 359 бійців більшовики розстріляли 21 листопада у м. Базар після того, як жоден не захотів "каятися". Так закінчилися визвольні змагання українського народу 1917— 1921 рр.