19.Монголо-татарська навала. Встановлення Золотоординського іга

Монгольська держава сформувалася в кін. XII ст. Розрізнені племена об'єднав хан Темучин. Обраний у 1206 р. верховним правителем усієї Монголії — Чин-гісханом, він почав великі завойовницькі походи. Підко­ривши Китай, вирушив у Середню Азію та на Кавказ-. Полководці Чингісхана захопили Хорезм, Азербайджан, Грузію. Десятки держав і тисячі міст було розорено. У 1223 р. на річці Калці (біля теперішнього Маріуполя) сталося перше збройне зіткнення монголів із ру­сичами, які прийшли на допомогу половцям. Однак руські князі навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і спільно вдари­ти на ворога. У результаті об'єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але й монголо-татари, зазнавши значних втрат, не наважилися продовжувати похід в глиб Русі і повернули назад.

Нова хвиля монгольського нашестя розпочи­нається 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося 150—200-тисячне військо онука Чингісхана — Батия.Руські князі знали про підготовку цього по­ходу, але, поглинені власними чварами, нічого не зро­били для об'єднання сил. Як наслідок, упродовж зими 1237—1238 рр. було завойовано Рязанське та Владими-ро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь.

У 1239 р., після майже річного відпочинку, монголо-татарське військо, незважаючи на героїзм русичів, здо­було і зруйнувало Переяслав і Чернігів, а в грудні 1240 р. після десятитижневих штурмів оволоділо Киє­вом, перебивши захисників та перетворивши столицю у руїни. Археологи вважають, що до монголо-татар-ської навали Київ мав до 8 тис. дворів, а після неї — 200—300. Населення зменшилося з 50 до 2 тис. З-понад 40 мурованих церков залишились, та й то дуже пошко­дженими, якихось 5—6.

Протягом наступного 1241 р. завойовники вогнем і мечем пройшли галицькі та волинські землі, вторглися у Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільва­нію.

Проте знекровлені на Русі кочівники вже 1242 р. були змушені припинити своє просування у західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, вони засно­вують нову державу у складі Монгольської імперії— Золоту Орду зі столицею у м. Сарай.

Звідси хан Батий розіслав своїх послів по руських землях, вимагаючи у місцевих князів покори й визнання себе за верховного правителя. З того часу Київська Русь як незалежна держава перестає існувати, на її землях встановлюється багатолітнє іноземне іго, яке законсервувало удільну роздробленість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.

Залежність руських земель від завойовників проявлялася насамперед у трьох сферах:економічній, політичній, військовій.

Економічна залежністьзво­дилася до обкладання місцевого населенняданиною, від якої звільнялася лише церква.

У політичній сферізалежність полягала у затвердженні Ордою князів на престолах та видача нею ярликів (грамот) на управління землями, не рахуючись ані з правами князів на той чи інший престол, ані з бажанням народу.

Військова залежністьпередба­чала обов'язок руських князів делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєн­них походах. Крім того, з метою недопущення відро­дження Русі Золота Орда протягом майже всього пер­іоду свого панування практикувала розпалювання во­рожнечі між місцевими князями, а також періодичні спустошливі походи на їхні володіння.

Монголо-татарська навала мала для Русі катас­трофічні наслідки, відкинувши її у розвитку на кілька століть назад.

Загинула, була забрана у рабство або втек­ла з насиджених місць значна частина населення, в т. ч. й еліти, втрата якої не тільки помітно ослабила проти­дію загарбникам, а й суттєво загальмувала розвиток феодального господарства.

Занепали ремесла й торгів­ля, були зруйновані міста. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих із розкопок, 49 — були розорені полчищами Батия. До того ж 14 — так і не піднялися з руїн, а ще 15 міст з часом перетвори­лися на села. Домонгольського рівня кам'яне будівниц­тво досягло лише через 100 років після навали Батия.

Таким чином, існування Київської Русі як єдиної дер­жави охоплювало період з IX ст. по 40-і роки XIII ст. Спочатку політичною формою її була централізована монархія(IX ст. - 30-ті роки XII ст.), а знастанням удільної роздробленості—монархія федеративна(30-ті роки XII — 40-ві роки XIII ст.). За своїм со­ціально-економічним і культурним розвитком Київська держава перебувала на рівні передових країн середньо­вічної Європи. Вона підтримувала міцні економічні, по­літичні й культурні зв'язки з багатьма країнами світу

Однак у сер. XIII ст. поступальному розвиткові Київської Русі непоправного удару завдали монголо-татари. Вони зруйнували державу, її господарство, ма-теріальну й духовну культуру. І все ж державницькі традиції давньоруського періоду продовжували жити, оскільки на їх основі утворилася Галицько-волинська держава, безпосередня спадкоємиця Русі з центром у Києві.