62. Переяславська рада та «Березневі статті»

Богдан Хмельницький,частина інтелігенціїтадухо­венства ще з 1648р. зверталися доМосковської дер­жавиз проханнямдопомогти Українівборотьбі з польською шляхтою.Український гетьман, за свідчен­нямцарських воєвод, навіть погрожувавМоскві, якщо та не підтримає йогопроти Польщі. «Іду я війною тут же на Московськудержаву…

Нарешті 11 жовтня 1653р.Земський СоборуМосквіухвалив прийнятиУкраїну«під високу государеву руку», а10 січня 1654р. царські послиприбули до Переяслава. Таким чиномМосква намагалася уникнутинебезпечного для себе союзу України з Туреччиною.

Богдан Хмельницькийбув зайнятийвійною з Польщеюта похоронамиТимошаі прибув доПереяславалише16 січня 1654р.

Під час Переяславської ради, яка відбувала­ся18 січняй ухвалила рішення проприйняття про­текції царя,трапився інцидент: коли духовенство хотіло привести до присяги гетьмана й старшину, Б.Хмельницький зажадав від московських послів, щоб вониперші склали присягувід іменіцаря. БояринБутурлін, головамосковського посольства, рішучевідмо­вивсяцезробити. Тодігетьман і старшина залишили переговори, що стало причиноюпублічного скандалу.

В.Бутурліну довелося двічі повторюватизапевнення, що царохоронятимевсі права Українийдержавний лад її будезбережено.Лише після цього гетьманістар­шинапогодилися наприсягу. Адже в разі відмовиУкраї­назалишалася сам на сам зПольщеюта їїновим союз­ником — Кримським ханством.

Всього на вірність московському цареві 18 січня присягнуло 284 особи.Відмовилися присягатиряд пред­ставників козацької старшини, зокрема І.Богунта І.Сірко,Брацлавський,Кропив'янський,Полтавський,Уманськийкозацькі полки, деякі міста, наприкладЧорнобиль, а також українське духовенство на чолі з мит­рополитом С.Косовим.

Ратифікація договору мала відбутися в Москві. Сам Б.Хмельницький туди не поїхав. Посли — військовий суддяСамуїлЗаруднийта полковникПавло Тетеря— привезли в Москвуакредитовані грамоти від гетьма­на, «Статті Хмельницького» (23 статті) та низку листів.

Основна ідея цих документів— встановлен­ня такихміждержавнихвідносин між Україною і Москвою, при яких за Україною залишається як вну­трішня, так ізовнішнядержавна самостійність.

«Березневі статті»

Отже, остаточний текст українсько-московського до­говору було ухвалено у Москвів березні1654р., звідси і його назва — «Березневі статті» (їх оригінали не збереглися). На думку дослідників, ця угода за своїмиформально-правовимиознаками нагадувалаакт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом найімовірніше передбачала створення під верховенством династії Романовихконфедератив­ногосоюзу, спрямованого проти зовнішнього ворога, тобтопротиПольщі:1)Українська держава зберігалареспубліканськуформу правління на чолі згетьманом, який пожиттєво обирався наКозацькій раді; 2) незмін­ними залишалисяадміністративно-територіальний устрій,судісудочинство,фінансовасистема,незалежнавнутрішня політика; 3) підтверджувалисяправа, вольності та привілеїукраїнської шляхти,духовенстватаВійська Запорізького,реєстрякого становив60 тис. чол.;

4) збір податківв Україні здійснювалаукраїнська скарбницяпід контролем призначених царем чинов­ників; певначастиназібраної суми як данина мала пе­редаватися домосковської казни; 5) зовнішньополітич­на діяльність Української держави обмежуваласяза­бороноюзносин гетьмана зпольськимкоролем тату­рецькимсултаном; 6) Москва діставала право мати у Києві свого воєводу разом із невеликою залогою; 7) Московська державазобов'язувалася надати Україні допомогу у війні проти Польщітощо.

Договір вже протягом тривалого часу є предметом наукового зацікавлення багатьох істориків, юристів, фахівців державного права. Переважна більшість їх сходиться на тому, що він був недосконалим, «сирим», дозволяв різні тлумачення сторонам, які його підписали.

За словами Д.Дорошенка, «...й Москва, й Україна, кожна по-своєму розуміли суть цих відносин.Згодившись прийняти Україну «під велику царську руку»,в Москві з перших же кроків старалися обернути протекторат у інкорпорацію, використовуючи кожне необережне сло­во, кожнунеясну фразув зверненнях гетьмана домос­ковського уряду, щоб зреалізувати якомогаширше свій вплив на українське життя; особливо ж зручно вико­ристовувала Москва різні прояви суспільного анта­гонізму на Україні. Власне на цьому антагонізмі й була побудована вся дальша політика Москви щодо Украї­ни. Зіншого боку, гетьман і старшина справді дивилися на протекцію московського царя, як лише на певну, може навіть і тимчасову комбінацію, яка давала змогу нарешті покінчити тяжку боротьбу за унезалежнення від Польщі...»

Тим більше, що українсько-московська уго­да була правовою підставою відокремленняУкраїнивідРечі Посполитої, юридичним визнанням її державності. та козацького устрою.