«Воєнний комунізм»

Характерною ознакою економічного життя в перші роки радянської влади було згортання виробництва, нестача харчів, палива, безробіття. Така ситуація знач­ною мірою була спричинена політикою більшовиків, які, здійснюючи свою програму, прагнули негайно встано­вити т. зв. соціалістичний лад, перетворивши народи колишньої царської Росії, в т. ч. й український, на об'єкт небаченого за масштабністю і жорстокістю експеримен­ту. З метою виконання більшовицької програми, а та­кож для забезпечення продовольством Червоної армії та населення промислових центрів навесні 1919 р. на території маріонеткової УСРР було введено жорстку економічну політику під назвою «воєнного комунізму». Вона передбачала націоналізацію всієї землі, промисло­вих підприємств, торгівлі, примусову трудову мобіліза­цію, централізований розподіл продуктів і товарів. Цен­тральне місце в політиці «воєнного комунізму» займа^ ла «продрозкладка»— експропріація зерна в селян. Усі надлишки сільськогосподарської продукції, перш ' за все хліб, треба було здавати державі. Під охороною військових загонів(«продотрядов»)більшовицькі ко­місари шуліками налітали на села, конфісковуючи зерно, інші продукти.

Опорою більшовицького режиму в українському селі стали комнезами— комітети незаможних селян, чис­ло яких на 1 листопада 1920 р, становило 10 799. Їхні члени, маючи переваги при розподілі землі, були звіль­нені від податків і отримували 10—20 % «здобичі». Ці «надзвичайні революційні органи» діяли всупереч інте­ресів основної частини селянства. З їх допомогою мате­ріальну базу заможних господарів України було вкрай підірвано. Значна частина селянства зовсім припинила виробництво.

110.Розвиток культури в Україні в 1917-1921рр.

Національно-визвольні змагання значною мірою вплинули на культурне життя українського суспільства. Визначальними у розвитку культури періоду української революції та відродження української державності стали соціально-економічні та політичні чинники. Складні і неоднозначні процеси, пов’язані з поваленням царизму, більшовицьким переворотом, розгортанням українських визвольних змагань справили значний вплив на культуру. Треба зауважувати також, що ці зрушення здійснювалися і під впливом наростаючої соціально-економічної кризи, що охопила усі верстви та прошарки населення Вперше в її історії виникли умови, коли розвитком української культури почали опікуватись на державному рівні. Разом з тим, запекла класова і національно-визвольна боротьба політизувала свідомість, розколювала суспільство на ворожі табори, спотворювала світогляд людей. Суттєвий вплив на культурне життя українського суспільства справляли соціальні чинники, віддзеркалені змінами соціальної структури суспільства. Не менш важливими були національні чинники розвитку культури. Визвольні змагання з одного боку призупинили процес імперського диктату і підпорядкування у сфері культурного життя, з іншого – викликали духовне піднесення українського народу..З утворенням Центральної Ради в Україні було взято курс на відродження національної школи. Нова влади проголосила створення єдиної обов’язкової, безплатної, загальноосвітньої, світської демократичної школи. У короткі терміни на приватні та громадські кошти Центральна Рада розвернула будівництво української школи, були засновані 53 українські гімназії, складені навчальні програми, розроблений план українізації школи.У вищих навчальних закладах навчання здійснювалося змішаною мовою. Проте, влада докладала зусиль, аби заохочувати професорів до читання курсів українською мовою. В університетах започатковувалися кафедри історії України, української літератури, української мови та права. Центральна Рада розробила план створення вищих навчальних закладів з українською мовою викладання.

Відкривалися нові українські вищі навчальні заклади. Так, у жовтні 1917 р. у Києві розпочав роботу Український народний університет. За часів гетьмана П.Скоропадського 6 жовтня 1918 р. урочисто відкрився перший державний український університет в Києві, 22 жовтня – в Кам’янці-Подільському.Проте, в Українській державі іншим був не тільки політичний режим, а й освітня політика. Проте, гетьманський уряд продовжував політику розбудови українського шкільництва. Це проявилося насамперед у відкритті нових навчальних закладів на кошти держави. За період гетьманату було започатковано близько 150 шкіл. У середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, вводилися українознавчі предмети: українська мова, історія та географія України, історія української літератури.П.Скоропадський, спираючись на панівні верстви населення, мав більші фінансові можливості ніж Центральна Рада.Після приходу до влади Директорії процес централізації освіти знову змінився на децентралізацію. Управління освітянськими справами передавалося місцевим органам. Влада Директорії не була міцною, дуже часто вона мала умовний характер, особливо в освітянській сфері. Важливою подією в освітянському житті стало прийняття у січні 1919 р. закону про державну українську мову в УНР. Активним провідником національних ідей в освіті були громадські організації. Так, за часів діяльності Центральної ради була створена професійна організація учителів – Всеукраїнська вчительська спілка. Культурно-освітні організації «Просвіти» створювали бібліотеки, різноманітні гуртки і курси, видавали українські книги та журнали. Незважаючи на негаразди революційного часу, українські науковці докладали значних зусиль, аби продовжувати дослідницьку роботу в різних галузях знання. В цей час активно працювала ціла плеяда видатних вчених серед них: історик Д.Багалій, геофізик В.Вернадський, філолог А.Кримський, біохімік О.Палладін, містобудівник Є.Патон, хімік Л.Писаржевський, педагог О.Музиченко та ін.У березні 1917 р. М.Грушевський на засіданні Українського наукового товариства поставив питання про створення академії наук України. Згодом була сформована підготовча комісія, яка провела велику організаційну роботу.24 листопада 1918 р. за часів Гетьманату відбулося урочисте відкриття Української академії наук. Вона мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. До структури відділень увійшло три інститути, 26 кафедр, 15 наукових комісій і комітетів. Першим президентом УАН став В.Вернадський.