2.2 Етичне та соціальне оточення

Етика – це особисте переконання та віра в те, що поведінка, дія чи рішення є правильними або ні. Впливають на етику такі основні чинники як сприйняття, досвід, цінності, мораль. Приклад: поїздка громадян розвинених країн в нерозвинені для будівництва житла бідним людям, ремонту лікарень для бідних, для дітей-інвалідів, дітей-сиріт і т. ін.

З огляду менеджменту доцільно розглянути управлінську етику, етику в організаційному контексті та соціальну відповідальність організацій [5].

А. Управлінська етика – стандарти поведінки, які керують окремими управлінцями в їх роботі. Етика управлінців сильно впливає на поведінку підлеглих. Три сфери є важливими для розгляду етичної управлінської поведінки, хоча їх може бути набагато більше:

• Відношення організації до своїх працівників,

• Відношення працівників до організації,

• Відношення як працівників, так і організації до своїх споживачів.

Приклади ситуацій, які вимагають розгляду етичного контексту:

1 Відношення організації до своїх працівників:

• несправедливий прийом на роботу (своїх друзів, родичів, коли інші кандидатури мають вищу кваліфікацію),

• упереджене звільнення,

• установлення необґрунтовано заниженої заробітної плати (можливо в умовах, коли працівник не буде жалітися через ризик втратити роботу),

• неоднакові умови праці,

• неповага до працівника та його приватного життя (розповсюдження інформації про хвороби підлеглих, про особисті зв’язки між співробітниками, відсутність відгуку на сексуальне насильство, телефонні прослуховування тощо)

2 Відношення працівників до організації:

• розголошення секретів фірми,

• дії проти інтересів організації,

• нечесне використання ресурсів організації (приватні телефонні розмови, неправдиві звіти про витрати протягом відрядження, не найкращий вибір при закупці певних товарів для підприємства тощо),

Чинники, які можуть призводити до неетичної поведінки:

• балансування між сім’єю та роботою,

• слабкі внутрішні комунікації,

• слабке лідерство,

• до- або перенавантаження в роботі,

• відсутність управлінської підтримки,

• потреба виконати бюджет, продажі, план прибутків,

• невисоке або відсутність визнання досягнень працівника,

• політика компанії,

• особисті фінансові труднощі,

• недостатність ресурсів.

Дослідження показують, що прикладами неетичної поведінки (5 найчастіших відповідей в опитуванні, 1997 р. [6]), є такі:

• свідоме зниження вимог контролю якості,

• прикриття різних неетичних випадків,

• зловживання або брехня про дні під час хвороби,

• обман споживачів,

• неприйнятний тиск на інших.

3 Відношення як працівників, так і організації до своїх споживачів:

• хабарі,

• екологія,

• неправильна інформація інвесторам,

• черги за дозволами.

Б. Етика в організаційному контексті. Основний постулат стосується тези, що якщо керівник не реагує на неетичну поведінку, тим самим він стверджує, що вона дозволена. Організаційне оточення повинно будуватися таким чином, щоб уникати неетичних передумов, наприклад, тиску на працівників працювати надурочно без додаткової оплати праці.

Управління етичністю поведінки. Через різні причини у різних країнах, але питання етичної поведінки постійно обговорюються: у США – через скандали в корпоративному управлінні, в Україні – як наслідок корупції, що продовжується і має постійний характер. В організаціях переглядають норми етичної поведінки працівників. Ці зусилля мають багато різних форм, але, зрозуміло, вони повинні починатися з топ-менеджменту, оскільки саме вищі управлінці установлюють організаційну культуру і правила, які визначатимуть правильну та неправильну поведінку. Деякі підприємства пропонують серію тренувань, щоб навчити працівників діяти етично. Інші – установлюють правила відношення до споживачів, постачальників, конкурентів та інших стейкхолдерів. Окремі підприємства йдуть ще далі і приймають писані кодекси етики [2].

В. Соціальна відповідальність та організації. Етика відноситься до осіб, а не до організацій. Але організації мають відношення до оточення, в якому вони діють, часом шляхом, який охоплює вирішення етичних проблем і прийняття відповідних рішень. Ці відносини часто розглядаються в контексті соціальної відповідальності. Соціальна відповідальність – це набір обов’язків, які організація повинна захищати, і покращувати суспільство, в якому воно діє.

Сфера соціальної відповідальності[2], [5]:

• стейкхолдери організації (ключові групи, які мають частку в організації),

• природне оточення,

• загальний соціальний добробут (внески з метою благодійності, у філантропічні організації, неприбуткові фундації, підтримка музеїв, громадського радіо чи ТБ, покращення системи охорони здоров’я та освіти, зменшення соціальної нерівності, у т.ч. у світі).

Аргументи за і проти соціальної відповідальності:

Позитивні ефекти соціальної відповідальності:

• соціальна відповідальність допомагає утримати довгострокові прибутки,

• бізнеси створюють проблеми, тому повинні допомагати їх вирішувати,

• корпорації у суспільстві мають такі самі привілеї як і громадяни (користуються водою, комунікаціями тощо),

• бізнеси часто мають ресурси, щоб вирішити ті чи інші проблеми,

• бізнес є партнером у нашому суспільстві поряд з урядом та населенням громади.

Негативні ефекти соціальної відповідальності:

• зменшення прибутку за рахунок благодійних внесків,

• залучення до соціальних програм дає бізнесу надто багато влади,

• в той же час бізнеси не завжди мають досвід вирішення соціальних проблем,

• існує можливість конфлікту інтересів (наприклад, місцевий бізнес підтримує тільки місцеву оперу через особисті уподобання).

Ф. Котлер здійснив класифікацію організацій на чотири групи відповідно їх відгуку на соціальні потреби [15]:

• організації, які не готові відгукнутися на соціальні потреби, оскільки вони вважають, що і так знають, що є найкращим,

• організації з частковою реакцією на соціальні потреби (вивчення потреб студентів, підтримка студкомів тощо),

• організації з високим рівнем реакції на соціальні потреби (бізнеси з метою їх виживання)

• організації абсолютної реакції на потреби споживачів (церкви, профспілки).

Інша класифікація організацій за критерієм їх соціальної позиції наводиться Гріффіном [5]:

• підприємства обструктивної позиції – ті підприємства, що не демонструють соціальної відповідальності, приховують неетичні, неправильні дії, наприклад, наявність пестицидів в овочах),

• підприємства захисної позиції (роблять все, що вимагається законом, але не більше, наприклад, виробництво чи імпорт цигарок),

• підприємства зручної позиції – такі, що залучаються до програм, коли їх просять, але не більше,

• підприємства з проактивною позицією (MacDonald’s дає приміщення для батьків біля медичних центрів, де лікуються їх діти, Sears дає кошти на підтримку молодих талантів, Target -супермаркет не продає іграшки, які реалістично нагадають справжню зброю, Ужгородська швейна фабрика підтримує маркетинг дерев’яних церков).

Уряд впливає на організації в контексті його соціальної відповідальності через розробку законодавства по захисту довкілля, споживачів, працівників, безпеки, податковий кодекс. Бізнес впливає на уряд для забезпечення соціальної відповідальності через особисті контакти та мережі, лобіювання, комітети політичних акцій, користь, підтримка.

Управління соціальною відповідальністю охоплює [2], [5]:

• формальний організаційний підхід:

• узгодженість дій із законодавчими вимогами,

• етичність (діяльність комітетів з етики – аналіз нових проектів, оцінка підходів до найму працівників, оцінка планів з охорони довкілля, попередній розгляд неетичної поведінки працівника тощо),

• філантропічна діяльність (благодійність, соціальні заходи),

• неформальний організаційний підхід:

• лідерство та організаційна культура (виховання соціальної відповідальності),

• розкриття працівниками неетичної поведінки в межах організації (фальшиві банкноти тощо),

• оцінка соціальної відповідальності (оцінка зусиль з тренувань працівників етичним норма, виконання формальних вимог з етики та соціальної відповідальності, корпоративний соціальний аудит).