1.4 Школи управлінської науки

До виникнення класичних шкіл управління еволюцію менеджменту можна згрупувати за такими етапами [4]:

Перші методи менеджменту виникли ще в доісторичну епоху у вигляді мисливського та кочового племені, неолітичної селянської громади.

Другий крок – бюрократичні єгипетські структури (4.5 тис. р. тому), які об’єднали людей для будівництва та військових робіт. Ця „мегамашина” створила значний прошарок суспільства, який тільки управляв. Але потім вона зруйнувала сама себе, оскільки праця за такої системи була дуже важкою.

Третій етап – управління античним містом, яке почало використовувати нові методи в управлінні, використання конфліктів в позитивному розумінні, використання різних кваліфікаційних рівнів тощо. Існуюча „мегамашина” була досить сильною і стимулювала розвиток управління античним містом.

Четвертий етап – „бенедиктинська система”. Виникло поняття моралізованої праці за Бенедиктом Нурсійським. Широке впровадження машин і механізмів, винаходів. Європейське тлумачення „бенедектинської праці” підрозумівало ефективну та досконалу роботу.

П’ятий етап – нова капіталістична мегамашина: дрібний розподіл праці, авторитаризм, бюрократизм, потогінна система праці, регламентація діяльності, технічний прогрес.

Шостий етап - розвиток шкіл управління на початку 20 ст.: школа наукового управління, адміністративна школа, школа психології і людських відносин, кількісна школа.

Класичні школи в узагальненому групуванні можна представити як набір наступних течій (їх деталізація викладена в [8], а також в Додатку А:

Школа наукового управління (Ф.Тейлор, Г.Гант, Ф. Гілберт,1885-1920) - у цілому, сфокусована на працівниках в межах організації та шляхах досягнення їх продуктивності:

• використання наукового аналізу праці для визначення кращих способів виконання завдання, нормування праці,

• відбір працівників, які краще всього підходять для виконання завдань, забезпечення їх навчання,

• забезпечення працівників ресурсами, які необхідні для виконання завдань,

• систематичне і правильне використання стимулювання для підвищення продуктивності

праці,

• відокремлення планування та аналізу від самої роботи.

Адміністративна школа (А.Файоль, Л.Урвік, Дж. Муні, М.Вебер, Ч. Бернард, А.Слоун, Л.Гулик, 1920-1950) - у цілому зорієнтована на організації та шляхах покращення її ефективності та результативності:

• створення і розвиток універсальних принципів управління,

• поділ організації на підрозділи,

• опис функцій управління (планування, організація, мотивація, контроль),

• принципи Л.Гулика (POSDCORB). Школа психології (М. Паркер Фоллет, Е.Мейо, А.Маслоу, 1920-1950):

• застосування прийомів управління міжособистими відносинами для підвищення ступеня

задоволення і продуктивності праці,

• застосування поведінкових підходів до управління і формування організації для

використання повного потенціалу працівника,

• застосування методів управління групами,

• вивчення різних стилів лідерства,

• використання мотиваційних прийомів.

Кількісна школа (Д. Нейман (19 ст.), Н.В’єнер, К. Шеннон, П. Блаккет, 1950 рр.):

• поглиблення розуміння складних управлінських проблем за допомогою формалізованих математичних моделей,

• системний підхід, дослідження операцій, теорія інформацій у менеджменті.

Серед українських вчених-управлінців дорадянського періоду виділяється постать М.Туган-Барановського (1865-1919 рр.). Він працював, поряд з іншими економічними напрямами, у сфері мотивації праці. Задовго до становлення школи психології в управлінні М.Туган-Барановський запропонував власну піраміду потреб, яка складається з фізіологічних, статевих потреб, симптоматичних інстинктів, альтруїстичних мотивів та практичних інтересів [5].

Важливе місце в еволюції української управлінської науки посідає Є.Є.Слуцький, який працював на початку 20-го століття. Він розробив засади нової науки праксеології в економіці та обґрунтував використання відповідних кількісних методів в оцінці економічних явищ. Дослідження праксеологічних параметрів дало поштовх для розвитку системного та ситуаційного підходів у сучасному менеджменті [5].

Еволюція вітчизняного управління радянської епохи узагальненими етапами викладена в табл.1.

Табл.1.1 Еволюція вітчизняного управління радянської епохи

Період	Узагальнені основні досягнення
1917 - 1921	Централізм, диктатура та державне регулювання.
1921 - 1928	Адміністративні методи, госпрозрахунок, формальне вивчення участі працівників в управлінні.
1929 - 1945	Індустріалізація, вдосконалення структур управління, методів підбору кадрів, планування та організації виробництва
1946 - 1965	Взаємодія державних органів управління, поглиблення адміністрування, вивчення можливостей переходу до територіальної та територіально-галузевої структури управління
1965 - 1975	Підтвердження неефективності адміністративно-командної системи, спроба посилення господарських реформ через посилення економічних методів управління
1975 - 1985	Усвідомлення неможливості реформування адміністративно-командної системи, необхідності її усунення
1985 - 1991	Вдосконалення госпрозрахункових моделей, посилення кооперативного руху, впровадження територіального госпрозрахунку, початок ринкових реформ.

Джерело: модифіковано на основі [7].

На початку радянської доби колективом Центрального інституту праці (ЦІП) у Москві була розроблена концепція трудових установок, яка охоплювала три напрями: теорію трудових рухів у виробничих процесах і організацію робочого місця, методику раціонального виробничого навчання та теорію управлінських процесів. Концепція ЦІП стосувалася різних сфер: техніки і технології, біології, психофізіології, економіки, історії, педагогіки. На відміну від Тейлора, основою концепції стало робоче місце, а не цех чи підприємство. В Україні відомим вченим-управлінцем цієї доби заслужено вважається Ф.Дунаєвський. Він спеціалізувався на питаннях адміністративної ємності (норми управління) та питаннях організаційної технології. Іншим визначним представником науки управління був В.Підгаєцький, який розмежував поняття наукової організації праці й керування та науки організації й керування. У 30-ті роки – роки репресій – центр ваги у дослідженнях був зміщений від питань керівництва до питань керованих систем, тобто цехів, виробництв, підприємств. Більше уваги до самостійності в управлінні було приділено у 60-ті роки та наступні десятиліття. У ці роки в Україні виділяються дослідження В.Глушкова, який розробив теорію інформаційних бар’єрів, теоретично обґрунтував безперспективність та неможливість ефективного керування економікою з одного (московського) центру, сформував ідею безперервної технології в управлінні. Подальші прогресивні акценти в управлінських дослідження продовжували стосуватися підвищення свободи економічних суб’єктів, децентралізації економіки, мистецтву керування [5].