6.5 Централізація, децентралізація та інтеграція

Актуальними питаннями залишаються проблеми централізації та децентралізації в організаціях. Організації, в яких керівники вищої ланки залишають за собою більшу частину повноважень, необхідних для прийняття важливих рішень, називають централізованими. Децентралізовані організації - це такі, в яких повноваження розподілені за нижчестоящими рівнями управління. На практиці однак немає повністю централізованих або децентралізованих організацій, тому завжди говорять про відносну централізацію стосовно інших організацій.

Ступінь централізації можна визначити за допомогою таких характеристик [2]:

1. Кількість рішень, які приймаються нижчестоящими рівнями.

2. Важливість рішень, які приймаються на нижчестоящих рівнях.

3. Вплив рішень, які приймаються на нижчестоящому рівні, на інші функції організації.

4. Обсяг контролю за роботою підлеглих.

Переваги централізації:

• покращує контроль і координацію спеціалізованих незалежних функцій, зменшує кількість і масштаби помилкових рішень, які приймають менш досвідчені керівники,

• дозволяє уникнути ситуації, коли одні відділи зростають за рахунок інших,

• дозволяє більш економно і легко використовувати досвід і знання центрального адміністративного апарату.

Переваги децентралізації:

• можливість управління великими організаціями,

• дає право приймати рішення тому керівнику, що найближче стоїть до проблеми і краще її знає,

• стимулює ініціативу,

• допомагає підготовці молодого керівника до більш високих посад.

У межах однієї організації одні відділи можуть бути централізовані, інші -децентралізовані. П. Друкер [2] прийшов до висновку, що ефективне управління досягається, якщо впроваджувати мінімально можливу кількість рівнів управління і створювати найкоротший ланцюг команд. Більшість великих організацій мають децентралізовану структуру. Для того, щоб реалізувати потенціал організації, керівництву необхідно впровадити в організаційну структуру механізм координації та інтеграції всіх підрозділів (табл. 5.1).

Табл. 5.1 Методи інтеграції підрозділів організації [2]

Методи інтеграції	Типи оточуючого середовища
Правила. Процедури. Графіки.	Відносно стабільне зовнішнє середовище, яке можна прогнозувати; уповільнені зміни ринку, технологій і фірм конкурентів.
Ієрархічні структури управління.	Використання технологій масового виробництва, повторення ситуацій і завдань, непрофесійно підготовлена робоча сила
Особисті взаємозв'язки. Вільні комітети.	Більш рухливе і мінливе зовнішнє середовище, швидкі зміни ринку, технологій, конкурентів.
Міжфункціональні творчі колективи і робочі групи. Наради на рівні всіх відділів.	Використання технологій виробництва окремих виробів, більш різноманітні завдання, висококваліфікована робоча сила.

Інтеграція (за Лоуренсом та Лорхом [2]) - це процес досягнення єдності зусиль усіх підсистем (підрозділів) організації для реалізації її завдань та цілей. Як показано в табл.5.2 методи інтеграції та координації залежать від типу/ типів зовнішнього та внутрішнього середовища. Проблеми інтеграції особливо складні в бюрократичних організаціях. Сучасне середовище формує вимоги щодо відповідного організаційного процесу для усунення недоліків бюрократичної організації [5]:

• створення організацій-команд (за проектним типом),

• використання віртуальних організацій або їх елементів (з невеликою кількістю складових бюрократичної організації або взагалі без них),

• формування організацій, які постійно навчаються.

Розділ 7 ПРОЦЕС КЕРУВАННЯ ТА ЛІДЕРСТВА