14.2 Характеристика технологій

Технологія – це засіб перетворення сировини – людей, інформації, фізичних матеріалів – в необхідні товари і послуги. З технологією тісно пов’язані поняття стандартизації і механізації – використання стандартних взаємозамінних компонентів у виробництві та рухомих конвеєрних збірних ліній.

Класифікація технологій за Джоан Вудворд (використовується більше для виробничих сфер) [2]:

1. Одиничне, дрібносерійне та індивідуальне виробництво.

2. Масове великосерійне виробництво – виробництво великої кількості виробів, ідентичних одне одному чи дуже подібних. Такий тип характеризується механізацією, використанням стандартних деталей і конвеєрів.

3. Безперервне виробництво, при якому використовується автоматизоване обладнання, яке працює цілодобово для безперервного виготовлення однакової за характеристиками продукції у великих обсягах.

Класифікація технологій за Томпсоном (не суперечить попередній і використовується для всіх різних сфер) [2]:

1. Багатоланкові технології - серія взаємопов’язаних завдань, які повинні виконуватися послідовно (збірні лінії).

2. Посередницькі технології характеризуються зустрічами груп людей, які є або хочуть бути взаємозалежними (банківська справа).

3. Інтенсивні технології – застосування спеціальних прийомів, навиків, послуг для того, щоб здійснити певні зміни в конкретному матеріалі (або в декількох матеріалах), що поступає на виробництво.

Ніякий тип технологій не може вважатись кращим, кожний має свої переваги для конкретних ситуацій. Люди визначають кінцеву придатність даної технології, коли вони роблять свій споживчий вибір. Всередині організації людські ресурси є важливим вирішальним фактором при визначенні відносної відповідності конкретної задачі і змісту операцій вибраним технологіям. Ніяка технологія не може бути використана без співробітництва людей.

Стратегічні рішення у сфері виробництва можуть бути класифіковані за наступними категоріями:

1. вибір процесу виробництва;

2. рішення щодо виробничих потужностей;

3. вертикальна інтеграція (купляти чи випускати самим вихідні матеріали);

4. організація робочої сили;

5. технологія (лідерство чи використання досвіду інших);

6. матеріально-технічні запаси (виробництво на склад чи за конкретними замовленнями);

7. місцерозташування.

У сфері міжнародної конкуренції вималювались наступні важливі принципи стратегії виробництва [12], [2]:

1. поставка „точно в термін”;

2. комплексний контроль якості (концепція „робити правильно з першого разу”. Якість забезпечується шляхом підвищення відповідальності за якість на кожному робочому місці з включенням такої відповідальності до посадової інструкції);

3. комплексне профілактичне обслуговування обладнання.

14.3 Проектування у виробництві та сфері послуг

При проектуванні у виробництві та сфері послуг необхідно враховувати відмінності між цими двома напрямами діяльності [2].

А) Проектування виробів. При цьому виробник повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування:

1. вартість;

2. економічна експлуатація;

3. якість;

4. елементи розкоші;

5. розмір, потужність, міцність;

6. строк служби;

7. надійність в експлуатації;

8. вимоги до обслуговування, його простота;

9. універсальність використання;

10. безпечність експлуатації.

Для того, щоб отримати необхідні характеристики виробу, розробник повинен зробити вибір у наступних сферах:

• розміри і форма;

• матеріали;

• співвідношення стандартних і специфічних елементів;

• модульні компоненти;

• надлишкові компоненти для підвищення надійності;

• елементи безпеки.

Б) При проектуванні процесу виробництва розглядається відносна значимість наступних критеріїв проектування виробництва:

1. виробнича потужність;

2. економічна ефективність;

3. гнучкість;

4. продуктивність;

5. надійність;

6. ремонтопридатність;

7. стандартизація і постійність результатів;

8. безпека і промислова санітарія і гігієна;

9. задоволення життєвих потреб робочих.

На основі отриманої інформації необхідно зробити вибір у наступних напрямах:

1. Тип переробної системи (дрібносерійна, масова і т.д.)

2. Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів на стороні.

3. Виконання деяких завдань своїми засобами чи передача їх субпідрядникам.

4. Методи переробки.

5. Ступінь механізації чи автоматизації.

6. Ступінь спеціалізації праці робітників.

Розробники виробів та розробники процесів повинні тісно взаємодіяти між собою, тому що розробка виробів впливає і на проектування виробів. Життєвий цикл товару і життєвий цикл процесу виробництва повинні розвиватися „в ногу” одне з одним.

Сучасний рівень розвитку виробничих систем характеризується такими технологіями, як [2]:

• САПР (система автоматизованого проектування) – перевірка і розробка на комп’ютері різних варіантів проекту,

• АСУВ (автоматизована система управління виробництвом) – цілий ряд технологій, які дозволяють управляти і контролювати роботу виробничого обладнання за допомогою комп’ютера, забезпечують гнучкість виробничого процесу, передаючи на обладнання новий набір команд і змінюючи виконувану обладнанням задачу,

• Роботи – запрограмовані пристрої, які маніпулюють матеріалами і робочими пристроями. Їх можна програмувати і навчати навій роботі,

• САС - системи автоматизованого складування і видачі товарів – використання підйомно-транспортних засобів, які управляються комп’ютером, що дає команди складувати вироби чи забирати їх зі складу.

Виробничі системи, в яких поєднані всі ці технології, які складаються з уніфікованих одиниць, називають гнучкими виробничими системами (ГВС). Технічні можливості і конкуренті переваги ГВС вперше визнали японці. Поєднання вище названих технологій в системі, яка працює від управління інтегрованої інформаційної управляючої системи, називається УАСУВ (інтегрована автоматизована система управління виробництвом).

В) Особливості проектування послуг і процесів у сфері послуг

Характеристики сфери послуг:

1. споживач, як правило, присутній у виробничому процесі;

2. вищий ступінь індивідуалізації продукції;

3. виконувані роботи є більш трудомісткими.

Все це робить управління операціями у цій сфері складнішою справою з точки зору економічної ефективності. В управлінні послугами важливо враховувати такі фактори [2]:

1. місцерозташування підприємств з надання послуг в основному визначається місцерозташуванням споживачів, а не вихідних матеріалів чи якихось інших факторів;

2. потреби і бажання споживачів звичайно йдуть попереду потреб ефективності;

3. календарне планування робіт залежить в основному від споживачів;

4. визначення і вимірювання якості може бути ускладненим;

5. працівники повинні володіти добрими навиками спілкування із споживачами;

6. виробничі потужності, як правило, розраховують за ”піковим” попитом з боку споживачів, а не за середнім рівнем попиту;

7. створення запасів послуг в періоди низького попиту для їх використання при „піках” попиту, як правило, не є можливим;

8. ефективність роботи службовця складно виміряти, оскільки низька продуктивність може бути обумовлена відсутністю попиту з боку споживачів, а не поганою роботою виконавця;

9. великі підприємства а сфері послуг не типові;

10. маркетинг і виробництво інколи важко відрізнити одне від одного.

Для вдосконалення операцій у сфері послуг рекомендується використовувати наступні методи:

1. посилення участі споживачів у продукуванні послуг (продаж товарів з поштовими замовленнями, бензозаправна станція за принципом самообслуговування, так само кафетерії і т.д.);

2. можливості заміни праці технологією, де це вигідно (касові апарати, автоматичні станції, мийка автомобілів і т.д.);

3. спрощення чи усунення частини процесу з надання послуг (попередня „виписка” із готелю).