- •1.1 Інтерпретація терміну
- •1.2. Професія менеджера
- •1.3 Відмінності управління у державному та приватному секторах
- •1.4 Школи управлінської науки
- •1.5 Підходи до управління: сучасні перспективи і виклики в менеджменті
- •2.1 Організаційне оточення
- •2.2 Етичне та соціальне оточення
- •2.3 Глобальне оточення
- •2.4 Роль параметрів культури в організаційному оточенні
- •3.1 Міжособистісна природа організації та роль комунікацій у роботі менеджера
- •3.2 Елементи та етапи комунікаційного процесу
- •3.3 Види комунікацій
- •3.3.1 Форми комунікацій
- •3.3.2 Управління особистими комунікаціями
- •3.3.3 Управління організаційними комунікаціями
- •4.1 Види і природа організаційних рішень
- •4.2 Раціональні рішення
- •4.3 Адміністративні (нарощу вальні, поступові) рішення
- •4.4 Групове прийняття рішень
- •4.5 Основні та додаткові фактори, які впливають на прийняття рішень
- •2 Обмеження поведінки та інші психологічні впливи.
- •5 Взаємопов'язаність усіх рішень.
- •5.1 Суть та види планування
- •План експерта 1
- •План експерта 2
- •5.2 Етапи стратегічного планування
- •5.3 Етапи реалізації стратегії Планування реалізації стратегії полягає в [2]:
- •6.1 Організація взаємодії і повноважень
- •6.2 Лінійні та штабні повноваження
- •6.3 Бюрократичні структури
- •6. 4 Поведінкові / адаптивні структури
- •6.5 Централізація, децентралізація та інтеграція
- •7.1 Управлінські ролі, розуміння відмінностей між керівництвом та лідерством
- •7. 2 Типи влади і впливу
- •7.3 Стилі лідерства
- •8.1 Формальні організації і групи та їх характеристики
- •8.2 Особливості неформальних груп
- •8.3 Ефективність роботи груп
- •9.1 Засади індивідуальної поведінки в організації
- •9.2 Поняття мотивації
- •9.3 Змістовні теорії мотивації
- •9.4 Процесуальні теорії мотивації
- •9.5 Мотивація, наслідки поведінки та ефекти винагород
- •9.6 Самоменеджмент
- •10.1 Природа конфліктів
- •10.2 Управління конфліктними ситуаціями
- •10. 3 Природа та управління стресами
- •11.1 Поняття контролю
- •11.2 Процес контролю
- •11.3 Особливості ефективного контролю
- •11.4 Комплексний підхід до управління якістю
- •11.5 Управлінська інформація та інформаційні технології
- •11.6 Ефективність управління та фактори успіху організацій
- •12.1 Природа організаційних змін
- •12.2 Діагностика та втілення
- •12.3 Організаційний розвиток
- •12.4 Інноваційний процес
- •13.1 Етапи управління трудовими ресурсами
- •Просування по службі, переводи, звільнення.
- •Підготовка керівних кадрів.
- •13.2 Якість життя працівників
- •14.1 Системний підхід до управління операціями
- •14.2 Характеристика технологій
- •14.3 Проектування у виробництві та сфері послуг
- •14.4 Виробничі потужності, місцерозташування і проектні рішення
- •14.5 Управління функціонуванням операційної системи
- •15.1 Природа підприємництва та його роль у суспільстві
- •15.2 Стратегія заснування та діяльність підприємницьких організацій
8.1 Формальні організації і групи та їх характеристики
Група - це дві особи чи більше, яке взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно знаходиться під впливом цих осіб (за Марвіном Шоу [2]).
Організація - це група чи декілька груп людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети [2]. Таким чином, організація складається, як правило, з декількох груп, які створюються при розподілі праці керівництвом по вертикалі та горизонталі.
Формальні організації характеризуються такими основними ознаками [2]:
перетворення ресурсів для досягнення мети. Ресурсами вважаються матеріали, люди, технологія, капітал, інформація,
залежність від зовнішнього середовища. Найкращі менеджери ІВМ нічого не можуть зробити, щоб втримати маленьку японську фірму від вступу на ринок з новою інтегральною схемою, яка робить деякі види продукції ІВМ застарілими і неконкурентноспроможними,
горизонтальний розподіл праці, тобто фактично це поділ праці на компоненти, який реалізується у вигляді існування різноманітних підрозділів,
4) вертикальний розподіл праці - ієрархічна структура організація, функціями якої є координація роботи.
Формальні організації виникають організовано та існують якийсь певний час. У формальних організаціях існують як формальні, так і неформальні групи (наприклад, курс студентів). Важливими причинами вступу у формальну організацію є винагорода у формі певного доходу та престиж. Формальна група створюється за волею керівництва. Виділяють три основні типи формальних груп:
групи керівників (командні групи), які складаються із керівників та їх безпосередніх підлеглих, які теж є керівниками,
виробничі групи (робочі групи, цільові групи) включають осіб, які разом працюють над одним і тим же завданням. Від командної групи вони відрізняються тим, що у них значно більше самостійності в плануванні і в здійсненні своєї роботи,
комітети - це групи всередині організації, яким делеговані повноваження для виконання якогось завдання чи комплексу завдань. У комітеті приймається групове рішення і цим він відрізняється від інших організаційних структур. Комітети можуть називатися Радами, комісіями, командами і т. д. Комітетам можуть делегуватися як лінійні, так і штабні повноваження.
Є два основні типи комітетів: спеціальні та постійні.
Спеціальні комітети - це тимчасові групи, діяльність яких сформована для виконання певної мети, що обмежується часовими рамками.
Постійні комітети - це постійно діючі групи всередині організації, які мають конкретну мету, наприклад консультації з питань постійної ваги (рада директорів, ревізійна комісія, фінансова комісія, виконавчий комітет і т. д.).
Використання комітетів ефективно у таких випадках:
коли проблема вимагає великого досвіду у певній сфері: вихід на новий ринок, запровадження виробництва нового виду продукції, купівля іншого підприємства чи об'єднання з ним, пошук джерел нових кредитів,
коли потрібно прийняти непопулярні рішення,
коли прийняте рішення впливає на моральний клімат колективу,
коли є необхідність координувати роботу різних підрозділів, а комітет може бути форумом для виявлення різноманітних точок зору,
коли небажано зосереджувати всю владу в руках однієї людини.
Характерні помилки при впровадженні комітетів і ситуації, коли прийняття рішень одним керівником краще, ніж комітет:
1) відсутність чіткого опису прав та обов’язків комітету,
2) неправильно визначена чисельність членів комітету. Оптимальним вважається склад з 5-10 осіб,
втрати часу,
уповільнене прийняття і виконання рішень,
коли компроміс породжує посередність,
коли спостерігаються надмірні витрати на утримання комітету,
коли в комітеті існує явище конформізму.