- •1.1 Інтерпретація терміну
- •1.2. Професія менеджера
- •1.3 Відмінності управління у державному та приватному секторах
- •1.4 Школи управлінської науки
- •1.5 Підходи до управління: сучасні перспективи і виклики в менеджменті
- •2.1 Організаційне оточення
- •2.2 Етичне та соціальне оточення
- •2.3 Глобальне оточення
- •2.4 Роль параметрів культури в організаційному оточенні
- •3.1 Міжособистісна природа організації та роль комунікацій у роботі менеджера
- •3.2 Елементи та етапи комунікаційного процесу
- •3.3 Види комунікацій
- •3.3.1 Форми комунікацій
- •3.3.2 Управління особистими комунікаціями
- •3.3.3 Управління організаційними комунікаціями
- •4.1 Види і природа організаційних рішень
- •4.2 Раціональні рішення
- •4.3 Адміністративні (нарощу вальні, поступові) рішення
- •4.4 Групове прийняття рішень
- •4.5 Основні та додаткові фактори, які впливають на прийняття рішень
- •2 Обмеження поведінки та інші психологічні впливи.
- •5 Взаємопов'язаність усіх рішень.
- •5.1 Суть та види планування
- •План експерта 1
- •План експерта 2
- •5.2 Етапи стратегічного планування
- •5.3 Етапи реалізації стратегії Планування реалізації стратегії полягає в [2]:
- •6.1 Організація взаємодії і повноважень
- •6.2 Лінійні та штабні повноваження
- •6.3 Бюрократичні структури
- •6. 4 Поведінкові / адаптивні структури
- •6.5 Централізація, децентралізація та інтеграція
- •7.1 Управлінські ролі, розуміння відмінностей між керівництвом та лідерством
- •7. 2 Типи влади і впливу
- •7.3 Стилі лідерства
- •8.1 Формальні організації і групи та їх характеристики
- •8.2 Особливості неформальних груп
- •8.3 Ефективність роботи груп
- •9.1 Засади індивідуальної поведінки в організації
- •9.2 Поняття мотивації
- •9.3 Змістовні теорії мотивації
- •9.4 Процесуальні теорії мотивації
- •9.5 Мотивація, наслідки поведінки та ефекти винагород
- •9.6 Самоменеджмент
- •10.1 Природа конфліктів
- •10.2 Управління конфліктними ситуаціями
- •10. 3 Природа та управління стресами
- •11.1 Поняття контролю
- •11.2 Процес контролю
- •11.3 Особливості ефективного контролю
- •11.4 Комплексний підхід до управління якістю
- •11.5 Управлінська інформація та інформаційні технології
- •11.6 Ефективність управління та фактори успіху організацій
- •12.1 Природа організаційних змін
- •12.2 Діагностика та втілення
- •12.3 Організаційний розвиток
- •12.4 Інноваційний процес
- •13.1 Етапи управління трудовими ресурсами
- •Просування по службі, переводи, звільнення.
- •Підготовка керівних кадрів.
- •13.2 Якість життя працівників
- •14.1 Системний підхід до управління операціями
- •14.2 Характеристика технологій
- •14.3 Проектування у виробництві та сфері послуг
- •14.4 Виробничі потужності, місцерозташування і проектні рішення
- •14.5 Управління функціонуванням операційної системи
- •15.1 Природа підприємництва та його роль у суспільстві
- •15.2 Стратегія заснування та діяльність підприємницьких організацій
1.3 Відмінності управління у державному та приватному секторах
Традиційні вчення про організацію та її поведінку заперечують думку про те, що державні організації фундаментально відрізняються від приватних, і вважають, що багато функцій менеджменту є спільними для державного та приватного сектору. Але дослідження Сайре (США) [8] із знаменитою результуючою цитатою стверджує: державне та приватне управління є фундаментально подібними в усіх неістотних аспектах. Тим не менше, потрібно розуміти і вміти виділяти подібні та відмінні риси управління у державному та приватному секторах.
Подібні риси управління у державних та приватних структурах охоплюють функції загального менеджменту [9].
Економісти бачили відмінності у відсутності економічного ринку для продукції державних організацій, і, вважали, що саме це робить дані організації більш бюрократичними, неефективними, які опираються змінам і більш чутливі до політичного впливу, не прагнуть до ефективності та інновації, не мають чітких результуючих показників та управляють організацією за допомогою надмірної кількості правил [8].
Політологи концентрували свою думку на відмінностях державного і приватного секторів, таких як політична роль державної організації, відносини із законодавством, судами, виборами вищого керівництва, інтереси груп. Зокрема, це є причиною виділення окремої спеціалізації з державного управління в університетах деяких країн. Так, у США у 1960 році у зв'язку з цим поширилася освітня програма "державне управління". Тут якраз і повинна була повністю проявитися відмінність між державним та приватним сектором через формування відмінностей навчальних програм М.Р.А (магістр державного управління) та М.В.А (магістр управління у бізнесі). Термін „державне управління” чітко визначився у цій країні якраз у цю декаду. Він означав активне та ефективне управління в урядових організаціях в опозицію попередньому розумінні його як політичної діяльності чи виконання чисто адміністративної ролі [8].
Результатом низки досліджень є думка, що бюрократичними організаціями стають не тому, що вони державні чи приватні, а тому, що вони досягають великих розмірів, а також те, що державні організації більше контролюються зовнішніми структурами, особливо щодо кадрів. Розповсюджена і точка зору, нібито організаційні завдання і функції більше впливають на їх характеристики, ніж належність до державного чи приватного сектору (наприклад, державна та приватна лікарні). Деякі вчені притримуються погляду, що відмінності структур у державному та приватному секторі неадекватні з точки зору загальної системної типології організацій.
Основні аспекти відмінностей можна сформулювати таким чином [10]:
державне управління охоплює значно більший масштаб діяльності - образно кажучи, від збирання сміття до національної оборони,
орієнтація державних організацій на вдоволення політично визначених потреб, в той час як приватні організації спрямовують свою діяльність на отримання прибутку,
державний сектор не має чітко визначеного та вичерпного критерію результатів діяльності, хоча часто уряди багатьох країн намагаються використовувати у своїй діяльності економічні та ефективні стандарти,
відмінне правове середовище у різних секторах,
часова перспектива і тривалість перебування на посаді,
відкритість,
роль преси та засобів масової інформації.
Ролі управлінців державного сектору полягають у наступному [8]:
- трансформація аспектів життя територіальних громад,
- формулювання політики, розвиток стратегії щодо майбутнього,
- соціальні зміни, генерування і сприйняття нових ідей,
- кризовий менеджмент (управляти швидко, але спокійно),
- компетентне адміністрування, яке забезпечує ефект виконання мінімальними
політичними ускладненнями,
- ефективне брокерство, яке вибирає з-поміж конкурентних інтересів, примирює усі
сторони за допомогою орієнтації на узгоджені результати,
- експертиза громадських відносин, яка забезпечує підтримку державним управлінцям
відповідними методами,
- розроблення рішень, яке включає аспекти прийняття на себе відповідальності і надання
чітких вказівок,
- лідерство, яке командує переконливими методами впливу, але і стимулює субординацію.
Для того, щоб бути ефективним державним управлінцям необхідно набути знань у таких сферах:
1. Знання політичного, соціального та економічного середовища.
2. Аналіз політики як інструментарію дій. Що ж це означає?
По-перше, розгляд різних альтернатив, наприклад, дати фермерам субсидію для збільшення обсягів чи збільшити гранти для університетських досліджень з питань рекультивації земель?
По-друге, аналіз затрат, вигод і впливу певної політики. Причини ухвалення певного рішення повинні бути достатньо ясними.
3. Менеджмент.
4. Аналітичні методи.
5. Поведінка індивідів, груп та організацій.