1.3 Відмінності управління у державному та приватному секторах

Традиційні вчення про організацію та її поведінку заперечують думку про те, що державні організації фундаментально відрізняються від приватних, і вважають, що багато функцій менеджменту є спільними для державного та приватного сектору. Але дослідження Сайре (США) [8] із знаменитою результуючою цитатою стверджує: державне та приватне управління є фундаментально подібними в усіх неістотних аспектах. Тим не менше, потрібно розуміти і вміти виділяти подібні та відмінні риси управління у державному та приватному секторах.

Подібні риси управління у державних та приватних структурах охоплюють функції загального менеджменту [9].

Економісти бачили відмінності у відсутності економічного ринку для продукції державних організацій, і, вважали, що саме це робить дані організації більш бюрократичними, неефективними, які опираються змінам і більш чутливі до політичного впливу, не прагнуть до ефективності та інновації, не мають чітких результуючих показників та управляють організацією за допомогою надмірної кількості правил [8].

Політологи концентрували свою думку на відмінностях державного і приватного секторів, таких як політична роль державної організації, відносини із законодавством, судами, виборами вищого керівництва, інтереси груп. Зокрема, це є причиною виділення окремої спеціалізації з державного управління в університетах деяких країн. Так, у США у 1960 році у зв'язку з цим поширилася освітня програма "державне управління". Тут якраз і повинна була повністю проявитися відмінність між державним та приватним сектором через формування відмінностей навчальних програм М.Р.А (магістр державного управління) та М.В.А (магістр управління у бізнесі). Термін „державне управління” чітко визначився у цій країні якраз у цю декаду. Він означав активне та ефективне управління в урядових організаціях в опозицію попередньому розумінні його як політичної діяльності чи виконання чисто адміністративної ролі [8].

Результатом низки досліджень є думка, що бюрократичними організаціями стають не тому, що вони державні чи приватні, а тому, що вони досягають великих розмірів, а також те, що державні організації більше контролюються зовнішніми структурами, особливо щодо кадрів. Розповсюджена і точка зору, нібито організаційні завдання і функції більше впливають на їх характеристики, ніж належність до державного чи приватного сектору (наприклад, державна та приватна лікарні). Деякі вчені притримуються погляду, що відмінності структур у державному та приватному секторі неадекватні з точки зору загальної системної типології організацій.

Основні аспекти відмінностей можна сформулювати таким чином [10]:

1. державне управління охоплює значно більший масштаб діяльності - образно кажучи, від збирання сміття до національної оборони,

2. орієнтація державних організацій на вдоволення політично визначених потреб, в той час як приватні організації спрямовують свою діяльність на отримання прибутку,

3. державний сектор не має чітко визначеного та вичерпного критерію результатів діяльності, хоча часто уряди багатьох країн намагаються використовувати у своїй діяльності економічні та ефективні стандарти,

4. відмінне правове середовище у різних секторах,

5. часова перспектива і тривалість перебування на посаді,

6. відкритість,

7. роль преси та засобів масової інформації.

Ролі управлінців державного сектору полягають у наступному [8]:

- трансформація аспектів життя територіальних громад,

- формулювання політики, розвиток стратегії щодо майбутнього,

- соціальні зміни, генерування і сприйняття нових ідей,

- кризовий менеджмент (управляти швидко, але спокійно),

- компетентне адміністрування, яке забезпечує ефект виконання мінімальними

політичними ускладненнями,

- ефективне брокерство, яке вибирає з-поміж конкурентних інтересів, примирює усі

сторони за допомогою орієнтації на узгоджені результати,

- експертиза громадських відносин, яка забезпечує підтримку державним управлінцям

відповідними методами,

- розроблення рішень, яке включає аспекти прийняття на себе відповідальності і надання

чітких вказівок,

- лідерство, яке командує переконливими методами впливу, але і стимулює субординацію.

Для того, щоб бути ефективним державним управлінцям необхідно набути знань у таких сферах:

1. Знання політичного, соціального та економічного середовища.

2. Аналіз політики як інструментарію дій. Що ж це означає?

По-перше, розгляд різних альтернатив, наприклад, дати фермерам субсидію для збільшення обсягів чи збільшити гранти для університетських досліджень з питань рекультивації земель?

По-друге, аналіз затрат, вигод і впливу певної політики. Причини ухвалення певного рішення повинні бути достатньо ясними.

3. Менеджмент.

4. Аналітичні методи.

5. Поведінка індивідів, груп та організацій.