95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато

Офіційні контакти розпочались у 1991 році, коли Україна, отримавши незалежність після розпаду Ра¬дянського Союзу, приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (яка пізніше була замінена на Раду євроатлантичного партнерства). У 1994 році Україна першою із членів Співдруж¬ності Незалежних Держав (СНД) приєдналася до Партнерства заради миру (ПЗМ).

9 липня 1997 року в Мадриді український президент, глави держав і урядів НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між Україною та НАТО. Хартія стала офіційною основою для відносин між Україною та НАТО.

Згідно з Хартією було створено Комісію Україна — НАТО, як орган прийняття рішень, спрямованих на розвиток спільної діяльності та поглиблення взаємовідносин.

У травні 2002 року незадовго до п'ятої річниці підписання Хартії тодішній президент Леонід Кучма оголосив про бажання України вступити до НАТО.

В листопаді цього ж року в Празі на засіданні Комісії на рівні міністрів закордонних справ було затверджено План дій Україна — НАТО, де чітко визна¬чено стратегічні цілі та пріоритети України на шляху до цілковитої інтеграції в євроатлантичні структури безпеки.

Значного прогресу у відносинах України з НАТО було досягнуто у 2005 р. Так, у лютому на саміті Комісії Україна-НАТО в Брюсселі Президент України В.Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом.

18 червня 2007 р. Президент України Віктор Ющенко підписав Указ „Про Цільовий план Україна - НАТО на 2007 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО”. Даний документ прийнято з метою подальшої реалізації положень Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичної угоди та Плану дій Україна-НАТО.

Взаємини України з НАТО на сучасному етапі розвиваються в рамках особливих партнерських відносин у форматі "19+1", формалізованих в Хартії про особливе партнерство, більш індивідуалізованого партнерства у сфері оборони, військового співробітництва та операцій з підтримання миру - поглибленої Програми ПЗМ, а також багатостороннього механізму консультацій і співробітництва з політичних питань та питань безпеки між державами-членами НАТО і країнами-партнерами - Ради Євроатлантичного Партнерства.

Переваги членства в НАТО:

1. Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.

2. Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки

3. Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору.

4. НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною.

5. Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів.

6. Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів, яких в Україні 133 тис. тон

7. Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для України, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ.

Недоліки членства в НАТО:

1. Приєднання України до НАТО вимагає величезних зусиль, послідовності дій та щоденної клопіткої роботи. При цьому, демократичні перетворення українського суспільства, вдосконалення системи державного адміністрування, піднесення вітчизняної економіки, професіоналізація нашої армії на шляху до НАТО є, безумовно, позитивними процесами, хоча вони відбуваються повільно, складно та на деяких етапах можуть трактуватися неоднозначно.

2. Реформа Збройних Сил України відповідно до критеріїв побудови армій оборонного типу більшості країн-членів НАТО передбачає скорочення особового складу.

96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України

Членство в ЄС залишається головним зовнiшньополiтичним пріоритетом України. Цей процес надзвичайно складний i тривалий. Бiльша частина роботи має бути зроблена в Українi i самими українцями. З цiєю метою Президент видав ряд указiв, серед яких найважливiшi - про Стратегiю iнтеграцiї України до ЄС i про Нацiональну програму iнтеграцiї. Таким чином закладено вiдповiдну законодавчу та iнституцiйну базу. Водночас ми усвiдомлюємо, що повиннi здiйснювати реформи безвiдносно до перспектив членства в ЄС. Адже так чи iнакше це в наших нацiональних iнтересах. Нашi найближчi прiоритети: - якнайповнiше виконання Угоди про Партнерство i Спiвробiтництво

Україна з самого початку повнiстю пiдтримувала розширення Євросоюзу на схiд. В той же час ми повиннi працювати для того, щоб це розширення принесло лише позитиви для України та її захiдних сусiдок, не пiддаючи ризику нашi вiковi зв'язки й уникаючи перешкод для розвитку мiжлюдських стосункiв.

Актуальність дослідження проблеми європейського вектору української геополітики визначається такими основними положеннями:

- геополітика України недостатньо розроблена, вона переживає період становлення.

- недостатньо вивченою проблемою можна вважати європейську парадигму української геополітики, яка може розкрити стан та динаміку входження України в Європейський Союз;

- українська держава вирішує широке коло проблем, які постали перед нею у зв’язку з необхідністю сучасного геополітичного вибору.

Європейський вибір української геополітики визначається важливими соціально-політичними і культурними обставинами. Він природний в інтеграції України до європейських країн, викристалізований з її історії.

Європейський вибір України – це стратегічний курс України, що визначає пріоритетні напрямки її сучасної зовнішньої та внутрішньої політики. Формальне закріплення його елементів було здійснено Постановою Верховної Ради України про "Основні напрями зовнішньої політики України" (1993 р.), яка визначила інтегрування в європейські та євроатлантичні структури основним пріоритетом зовнішньої політики України, а членство України в Європейському Союзі (ЄС) - її перспективною метою.

Перший крок у практичній реалізації стратегічного завдання української політики щодо європейської інтеграції було зроблено 14.06.1994 р. у Люксембурзі підписанням Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), а також залучення держави до співробітництва у сфері зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. Зовнішньо-політичним пріоритетом України було визначено набуття статусу асоційованого члена ЄС.

Подальшим формуванням курсу на європейську інтеграцію України стало послання Президента України до Верховної Ради України про концептуальні основи стратегії економічного й соціального розвитку України на 2002-11 рр. "Європейський вибір України" (18.06.2002 р.).

Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Його можна пояснити декількома факторами. По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Українці були, є і завжди будуть європейцями. Зі вступом до ЄС у 2004 р. Польщі, Словаччини та Угорщини, та у 2007 р. Румунії, що є сусідами України, наша держава стала безпосередньо межувати з ЄС. По-друге, це історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13 ст., козацька Україна 15-17 ст.).

Таким чином, беручи до уваги географічне розташування України, загальну культуру і філософію сприйняття суспільних цінностей, українці цілком природно орієнтуються передусім на ЄС.