18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі Чинниками, що робили можливими

появу та формування козацтва, були:

1) існування великого масиву вільної землі зі сприят­

ливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між

хліборобською та кочовою цивілізаціями;

2) досвід освоєння південних територій уходниками,

добичниками, бродниками та ін;

3) природне прагнення людей до міграції в пошуках

кращого, до самозбереження, самоствердження і саморе-

алізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

1) зростанням великого феодального землеволодіння,

що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господар­

ського освоєння та колонізації нових земель;

2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим

закріпаченням, наростанням релігійного та національно­

го гніту;

3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потре­

бою захисту від нападів турків і татар.

Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової

цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними ма­

сивами, між християнством та магометанством.

Цей маргінальний прошарок населення зростав на ґрунті

взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочо­

вою та хліборобською цивілізаціями.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте

як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно фор­

мується водночас зі шляхтою протягом XV— XVI ст. Фак­

тично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксу­

вав не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства не

було однорідним: реєстрове (городове) козацтво — замож­

ні, привілейовані козаки, які перебували на державній служ­

бі в Речі Посполитій; запорозьке (низове) козацтво — коза­

к и, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-

політичної організації Запорозька Січ; нереєстрове козацт­

во, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і не

маючи офіційно визначеного статусу вело козацький спосіб

життя у прикордонних районах. Проте, незважаючи на не­

однорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне

місце в становій ієрархії Речі Посполитої. Заснування першої Запорозької Січі

історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ва-

Дмитра Вишневецького.

Під його керівництвом протягом 1552—1556 рр. на

о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не

тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною

базою для здійснення походів на Крим, осередком згур­

тування запорозького козацтва.

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська

(козацька) державність, яку називають праобразом справ­

жньої держави. Головними ознаками держави є існуван­

ня особливої системи органів та установ, що виконують

функції державної влади; право, що закріплює певну сис­

тему норм, санкціонованих державою; певна територія,

на яку поширюється юрисдикція даної держави. Січі бу­

ли притаманні усі ці ознаки.

Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова рада. її

рішення були обов'язковими до виконання

Запорізька Січ із самого початку свого існування вела самостійну зовнішню політику. Чим більше козацька вольниця заявляла про себе у всіляких бойових справах, тим більший інтерес вона викликала у близьких і далеких сусідів. Із Запоріжжям намагалися встановити дипломатичні стосунки й Польща, і Московія, і Крим, і Туреччина, і папа Римський, і німецький імператор. Січ поступово, але впевнено стала суб'єктом і об'єктом міжнародних відносин.

Про широку дипломатичну діяльність Запорізької Січі свідчать і функціональні обов'язки козацької старшини. Офіційним представником Січі був кошовий отаман, а пізніше — гетьман. Він входив у дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов'язки міністра закордонних справ, канцлера покладалися на військового, а пізніше генерального, писаря. Він вів листування, деколи радячись з ченцями, з різними монархами й вельможами, але завжди від імені всього запорізького війська. Писар приймав на зберігання усі універсали, укази, листи, ордери, цидули після ознайомлення з ними кошового і старшини. Він опікувався всім Дипломатичним архівом. Під його керівництвом працював

невеликий штат різного звання канцелярських службовців.

Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить наявність на Запоріжжі посади військового товмача. Це перекладач, який був зобов'язаний знати мови сусідніх держав, і не лише сусідніх. Товмач мусив знаходити спільну мову з поляками, турками, татарами, греками, вірменами, молдованами, які проїжджали запорізькими землями або до яких треба було надсилати листи.

Послів на Січі любили і приймали пишно, як і на¬лежить самостійній, впевненій у собі державі.

Перші кроки на дипломатичній ниві були зроблені козаками під час так званих молдовських справ. Козаки зводили на молдовський трон тих, хто їх наймав чи давав якусь іншу винагороду. При цьому вони не забували майже кожного року робити походи на турецькі й татарські володіння, перехоплювали ханських послів, взяли участь у війні з Москвою 1579—1581 років. У відповідь на татарські скарги король надіслав свого урядовця, якого козаки зовсім недипломатично втопили.

Про зростаючий міжнародний авторитет і вплив козаків на хід справ у Європі свідчать плани залучення їх до антитурецької європейської коаліції. Ці плани в 1592— 1593 роках висунули папа Римський Климент VIII та німецький імператор Рудольф II. Про те, що козакам у цій коаліції відводилася серйозна роль, свідчить приїзд восени 1593 року на Січ папського посла хорватського священика Комуловича, який привіз із собою 12 тисяч золотих дукатів як задаток козакам за їхню участь у війні з турками. Отже, Запорозька Січ, маючи низку головних ознак

державності, все ж була лиш е своєрідною, перехідною

моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною.

Внутрішні недоліки (домінування під

тиском обставин воєнної та невиконання господарської,

демографічної, культурної та інших державотворчих фун­

кцій) перехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи

так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української

державності перерости в нову якість, але свій помітний

яскравий слід у процесі українського державотворення

козацька держава, безумовно, залишила.