27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.

Слободищенський трактат, який став початком розколу України за територіальноюознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманську владу.Лівобереж­

ж я , яке перебувало під патронатом Москви, дедалі більше відокремлюється та відмежовується від Правобережжя .На Лівобережжі основна боротьба розгорнулася між

Я. Сомком, І. Брюховецьки м та В. Золотаренком.

Фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну поглиблювався. Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію, об'єднати українські землі в межах однієї держави та відновити її незалежність. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади в серпні 1665 р.

Спочатку, заручившись нейтралітетом Польщі, П. Дорошенко зміцнив свої внутрішні позиції й переміг своїх суперників у боротьбі за владу. Проте вже того часу відносини з Польщею були досить своєрідними: декларуючи свою рихильність, правобережний гетьман водночас відмовляв у розміщенні польських залог на його території, вимагав скасування унії, зменшення податкового тягаря та ін. Андрусівське перемир'я (20 січня 1667 р.) між Польщею та Росією, укладене на 15,5 років, ставило під загрозу стратегічні об'єднавчі плани гетьмана. Відповідно до його умов територія козацької України поділялася на три частини: Лівобережжя закріплювалося за Росією, Правобережжя — за Польщею, а Запорожжя потрапляло підспільне управління обох країн. Тому українське територіальне питання набуло міжнародного характеру.

Активною була і зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку татар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя і водночас проводить переговори з Росією. Основна мета переговорів — повернення в повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, возз'єднання у межах єдиної держави усіх етнічних українськихземель по Перемишль, Львів, Галич і Володимир Однак ці переговори закінчилися безрезультатно.

Зміцнивш и свої позиції на Правобережжі, відчуваючи за спиною підтримку могутньої держави, П. Дорошенко разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького 1668 р. його проголошено гетьманом усієї України.

П. Дорошенко посилює протурецьку орієнтацію. Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату, хоча і відмовляється від принесення присяги турецькому султанові. Влітку 1672 р. Оттоманська Порта розпочала воєнні дії проти Польщі, Правобережна Україна знову стала театром воєнних дій, а П. Дорошенко змушений був виступити на турецькому боці.

У середині 1675 р. ситуація стає критичною: спроби дійти згоди з Росією та відмовитися від протурецької орієнтації закінчуються безрезультатно

Капітуляція 1676 р. правобережного гетьмана П. Дорошенка, його присяга російськомуцареві не зняли проблему територіального розколу українських земель. Туреч­чинашвидко знайшла заміну Дорошенкові, вручивши булаву Ю. Хмельницькому разом згучним титулом «князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького». Розпочавсяновий етап збройного протистояння між Правобережжя м і Лівобережжям.

Останню крапку в процесі поділу українських земель у XVII ст. між сусідніми державами було поставлено 1686 р. під час підписання між Росією та Польщею «Вічного миру». Текст договору складався на основі умов Андрусівського перемир'я 1667 р. Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (1699 р. було приєднане до Польщі).

Це кудись вставишб або просто скажеш:Насамперед партнерами України прагнуть стати Пруссія, Швеція, Австрія. В ці країни вивозять збіжжя, льон, прядиво, худобу, віск, сало, шкіри, тютюн, а звідти імпортують різні тонкі тканини, білизну, металеві вироби, коси, предмети розкошів, музичні інструменти, книги, дорогі вина, колоніальний крам тощо.

Після усунення І. Самойловича гетьманська булава на Лівобережжі 1687 р. дісталася генеральному осавулу І. Мазепі. Своє правління новий гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації.В же на початку гетьманування доля підготувала Мазепі серйозне випробування. У 1689 р. на російський трон сідає новий цар— Петро І. Добившись аудієнції в царя щедрими дарами (тільки шабля, подарована Петру І, коштувала 2 тис. крб.), демонстрацією покори (стояв навколішки перед царем, доки його силою не підвели), гетьман досягає своєї мети і завойовує прихильність російського царя.Проте головною його метою було об'єднання в межах однієї держави всіх українських земель — Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини.

У 1700 р.розпочалася Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в трагічнуситуацію.Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні означала загибель Української держави. Так, якщ о перемогадіставалась Карлу XII і його ставленику Станіславу Лещинському, то Україна як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Пет­ра І і його протеже Августа II українські землі чекав по­діл між Росією та Польщею. Отже, в обох випадках Укра­їна втрачала навіть надію на автономію.

навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала від­новлення державної незалежності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній

Полтавській битві та зазнав поразки.