- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення Історики виділяють три основні групи слов’ян:
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •860Р. Договір 911 р. Мав двосторонній характер.
- •941 Р. Нові русько-візантійські звади знову
- •955 Р., а за Константином VII Багрянород-ним, -957 р. Прибувши до Константинополя в складі
- •971.Болгарія. Попервах кампанія складалася вдало для
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •1036 Р. Сталася й славетна подія – військо Ярослава розгромило під Києвом печенігів. Згідно до літописів та легенд, на честь цієї перемоги Ярослав велів збудувати знаменитий Софійський собор.
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового
- •2. Православ'я стало надійним Грунтом для ство
- •3. Прийняття християнства сприяло зростанню між
- •4. Під впливом християнства поступово відбулася
- •10.СтадіяроздробленностіКиївськоїРусітазменшенняїїдипломатичноївагивсвіті
- •1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність
- •2. Зростання великого феодального землеволодіння.
- •3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадко
- •4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий за
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •1264—1323 Рр. — стабільність та піднесення.
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •1230 Р. Да-нило повів боротьбу за Галичину, яка тривала протягом 15 років.
- •1238Р. Данило переміг під Дорогочином загін тевтонських лицарів Добржинського ордену, що захопили цей значний торговельний пункт над Бугом
- •13.Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14.Дипломатія Володимира Мономаха
- •15.Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі Чинниками, що робили можливими
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •8 Серпня 1649 року було підписано мирну угоду між б. Хмельницьким і королем Яном II Казимиром - Зборівський договір;
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •1917 Р . , Центральна Рада перебувала в стані війни з Рад-
- •11 Січня 1918 р. Лейтмотивом цього документа була теза:
- •1918 Р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією
- •1918 Р. У бою під Крутами
- •12 Грудня 1917 р. Звернувся з нотою до всіх воюючих
- •28 Грудня 1917 р. Розпочалося перше пленарне засідання
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •9 Лютого 1918 р. Договір унр із Центральними державами було укладено.
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •53. Дипломатія України щодо окраїнних держав, які виникли на теренах колишньої російської імперії в 1917-1921 рр.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •1919 Р. Офіційно оголосити стан війни з рсфрр.
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р.І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р.
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •1. Економічна розруха. (Після закінчення громадянської війни республіка
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •2 Січня 1922 р. Було підписано договір про дружбу і братерство м іж Туреччиною та Україною, що мало надзвичайно важливе значення для становлення та активізації зовнішньої торгівлі республіки.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей длязовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •1. Було українізовано освіту і пресу.
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників.
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •28 Червня 1940 р. Румунський уряд заявив про свою
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •23 Червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору оун, в яких декларувалися наміри українців.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •13,6 Млн осіб (за іншими даними на 14,5 млн). Жорсто
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни Польща підтримувала угор
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р. З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. В Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях.
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •1. Легітимність (законність) перебування Криму в складі України.
- •2. Особливості сучасного етнічного складу Криму.
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •8 Січня 1992 р. Румунія визнала незалежну Україну, а 1 лютого 1992 р. Встановила дипломатичні відносини з нею.
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
57. Місія с.Мазуренка до Москви
Після приходу до влади директорії наступ червоного війська на Україну тривав. У відповідь на нього міністр закордонних справ Директорії В. Чехів-ський 31 грудня 1918 року, 3 й 4 січня 1919 року надіслав Раднаркомові ноти із запитом, на яких підставах ве¬деться наступ радянського війська на Україну. У відповідь нарком закордонних справ Чичерін нотою від 5 січня 1919 року запевнив, що на Україну наступають не червоні війська Росії, а воєнна сутичка на українській території відбувається між збройними силами Директорії та Українського Радянського уряду, який проголошувався цілком незалежним від Радянської Росії. Це, звичайно, був просто дипломатичний крок.
У відповідь на чичерінську ноту Директорія 9 січня 1919 року надіслала Раднаркомові ультиматум, у якому досить відверто змалювала наміри Росії І справді, Радянська Росія була максимально зацікавлена в ресурсах і сировинних запасах України. Далі в ноті ультимативно вимагалося протягом 48 годин дати відповіді на такі запитання: «1. Чи згоден Уряд Російської Республіки припинити воєнні операції проти Української Республіки та її трудового народу 2. Коли згоден, то чи зобов'язується негайно вивести своє військо з території України?» Директорія попереджала, що в разі невиконання її умов, ухиляння від прямої відповіді або ж мовчання вважатиме це за офіційне оголошення війни з боку Росії.
Відбувся обмін нотами, мотив яких був схожий. Нарешті на пропозицію Раднаркому до Москви була відряджена надзвичайна дипломатична місія Директорії на чолі із С. Мазуренком. Перед нею ставилося завдання відстоювати 3 головних пункти: нейтралітет Ук-раїни, протистояння контрреволюції й наступу Антанти, система радянської влади у формі трудових рад. Попри всю несхожість позицій підписаний врешті мирний до¬говір визнавав нейтралітет України із захистом від Денікіна, Краснова, Польщі й Антанти. Але цей договір підписали тоді, коли Директорія вже здала Київ, — 4 лютого. Тобто реалізований договір фактично не був.
Війна з боку Росії, розгул отаманщини, опозиція найближчих сусідніх держав спричинили намагання уряду Директорії встановити контакт з командуванням військ Антанти, які окупували південь України. З французьким командуванням цих військ вели переговори міністр закордонних справ Мацієвич і генерал Греков, які з цією метою постійно перебували в Одесі. Але всі аргументи українських представників не діяли. Антанта вперто виступала за збереження «єдиної неділимої» Росії, де самостійній Україні місця не було. Мало того, що Україні відмовляли в засобах боротьби з більшовиками, одночасно Денікін, який уособлював для Антанти оту «єдину неділиму», отримував усе необхідне — озброєння, обмундирування, гроші.
Під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників із 100-тисячної армії, що підтримувала Директорію під час повстання проти гетьмана, залишилися вірними Директорії трохи більше 20 тисяч вояків. Цього було замало, аби протистояти наступу червоних військ та отаманщини. 2 лютого 1919 року Київ зайняли більшовики. Директорія переїхала до Вінниці. З цього часу розпочалися її мандри по Україні. ______________
59. Війна за незалежність УНР у кільці фронтів 1919 р. Наприкінці 1918 р. Донська армія П. Краснова разом з Добровольчою армією А. Денікіна розгорнули наступ на Донбас. Незабаром Денікін підпорядкував собі Донську армію і оголосив себе головнокомандуючим збройними силами Півдня Росії.
Антанта забила на сполох, і сусідні з Угорщиною країни відразу ввели свої війська, щоб знищити радянську владу. Керівники Угорщини звернулися за допомогою до Росії.
Однак становище в Донбасі невпинно погіршувалося. Білогвардійці підійшли до околиць Луганська, де розгорнулися тривалі запеклі бої. Створивши велику перевагу в силах, Денікін 4 травня захопив Луганськ. Радянські війська зазнали поразки. Донбас було втрачено.
У січні 1919 р. в Катеринодарі Денікін зробив заяву з визначенням основних засад своєї політики; єдина, велика й неділима Росія; боротьба з більшовизмом до кінця; встановлення порядку і запровадження тимчасової військової диктатури; смертна кара за участь в «бунтах», більшовицьких організаціях, дезертирство з армії. Ключове питання про форму державного устрою країни відкладалося до кінця війни.
На території окупованої України було створено три області — Харківську, Київську і Новоросійську. їх очолювали генерал-губернатори з необмеженими повноваженнями.
Принциповий борець за «єдину і неділиму» Росію, Денікін не визнавав незалежності України в жодній з форм державної організації, що з'являлися протягом громадянської війни: ні Української Держави, ні УНР, ні УСРР. Він боровся не тільки з національно-визвольним рухом, а й з будь-якими проявами українського національного життя.
Войовничий шовінізм білогвардійських військ проявлявся в різних формах. Як тільки вони захопили Київ, чорносотенний натовп скинув з п'єдестала бюст Т. Шевченка і розтрощив його.
Боротьбу мас прагнули очолити різні політичні сили. Найкраще це вдавалося більшовикам, які завжди були організованими і мали за собою усі переваги державної партії, зокрема можливість розпоряджатися величезними матеріальними ресурсами.
Не менших масштабів набрав повстансько-партизанський рух на Херсонщині.
Після прориву фронту тяжкі бої з наступаючими білогвардійцями вела бригада Н. Махна.
під командуванням Махна виявилося чотири корпуси, зведені в армію. Ці сили дістали назву Революційно-повстанська армія України (махновців). Петлюра запропонував йому разом тримати фронт проти Денікіна.
Польща також не піддалася тиску Антанти і не утворила єдиного фронту з А. Денікіним.
Ситуація в регіоні тоді була складною. Там змагалися чотири сили, які воювали між собою не на життя, а на смерть. Це були Директорія, Червона армія (російська й українська), біла гвардія генерала Денікіна і, нарешті, поляки, Чи не в найневигіднішому становищі перебувала саме Директорія, змушена боротися відразу з трьома силами. Денікін воював з червоними й Директорією, оцінюючи поляків як можливих тимчасових союзників, хоч і вважав їх ворогами «єдиної неділимої». Червоні боролися з Директорією та Денікіним, залишаючи поляків на потім. Поляків же насамперед цікавили Східна Галичина та Правобережжя України, а тому вони були згодні й здатні воювати за це будь з ким.
У такій ситуації Антанта діяла за старим випробуваним методом «поділяй і володарюй». Тепер від неї залежала стабільність тієї чи іншої країни.
Поляки використовували будь-яку нагоду для того, аби довести Антанті, нібито українці нічого не мають проти приєднання Галичини до Польщі. Нарешті, після численних спроб помирити УНР з Польщею в липні 1919 року Верховна рада держав Антанти ухвалила передати управління Східною Галичиною Польщі, аби згодом населення регіону скористалося правом вирішувати питання про свою територіальну приналежність. Проте таке рішення не зняло напруження довкола Східної Галичини.
Не зникло воно й у відносинах тих чотирьох сил, про які вже йшлося. Переплетіння інтересів та боротьби за їхнє досягнення було різноплановим. Весна й літо 1919 року ознаменувалися переможним ходом двох із згаданих сил на Київ. Під натиском військ Директорії та генерала Денікіна ЗО серпня червоні без бою залишили місто. Але Денікін, змінивши свій генеральний план, він у вересні 1919 року оголосив війну УНР. Таку політику підтримували й Англія та Франція. Денікінська авантюра, його відкритий виступ проти України не міг не змінити політичну ситуацію. Цим кроком Денікін призвів до виключення будь-якого порозуміння з ним. І 24 вересня 1919 року Директорія, міністри уряду та президент ЗУНР Петрушевич підписали декларацію, якою оголошували війну Денікінові й закликали український народ до боротьби з ним.
Дванадцята червона армія мала передати військам УНР 20 тисяч рушниць з тисячею набоїв на кожну, 12 нових гармат, потрібну кількість кулеметів та амуніції. Але такими поступливими більшовики були до повної перемоги над Денікіним. Після неї вони знову почали виявляти агресивність до УНР, що змусило її змінити свої політичні орієнтири.
Тепер керівні діячі УНР стали орієнтуватися на Поль¬щу. А Польща окупувала значну частину українських земель — Лемківщину, Посяння, Холмщину, Підляшшя, Західну Волинь, всю Східну Галичину. Крім того, вона прагнула офіційно закріпити за собою ці землі. Польські дипломати тиснули на українську місію у Варшаві, доводячи необхідність підписати вигідний полякам договір. До цього ж кроку підштовхувала УНР і Антанта.