- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення Історики виділяють три основні групи слов’ян:
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •860Р. Договір 911 р. Мав двосторонній характер.
- •941 Р. Нові русько-візантійські звади знову
- •955 Р., а за Константином VII Багрянород-ним, -957 р. Прибувши до Константинополя в складі
- •971.Болгарія. Попервах кампанія складалася вдало для
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •1036 Р. Сталася й славетна подія – військо Ярослава розгромило під Києвом печенігів. Згідно до літописів та легенд, на честь цієї перемоги Ярослав велів збудувати знаменитий Софійський собор.
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового
- •2. Православ'я стало надійним Грунтом для ство
- •3. Прийняття християнства сприяло зростанню між
- •4. Під впливом християнства поступово відбулася
- •10.СтадіяроздробленностіКиївськоїРусітазменшенняїїдипломатичноївагивсвіті
- •1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність
- •2. Зростання великого феодального землеволодіння.
- •3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадко
- •4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий за
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •1264—1323 Рр. — стабільність та піднесення.
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •1230 Р. Да-нило повів боротьбу за Галичину, яка тривала протягом 15 років.
- •1238Р. Данило переміг під Дорогочином загін тевтонських лицарів Добржинського ордену, що захопили цей значний торговельний пункт над Бугом
- •13.Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14.Дипломатія Володимира Мономаха
- •15.Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі Чинниками, що робили можливими
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •8 Серпня 1649 року було підписано мирну угоду між б. Хмельницьким і королем Яном II Казимиром - Зборівський договір;
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •1917 Р . , Центральна Рада перебувала в стані війни з Рад-
- •11 Січня 1918 р. Лейтмотивом цього документа була теза:
- •1918 Р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією
- •1918 Р. У бою під Крутами
- •12 Грудня 1917 р. Звернувся з нотою до всіх воюючих
- •28 Грудня 1917 р. Розпочалося перше пленарне засідання
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •9 Лютого 1918 р. Договір унр із Центральними державами було укладено.
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •53. Дипломатія України щодо окраїнних держав, які виникли на теренах колишньої російської імперії в 1917-1921 рр.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •1919 Р. Офіційно оголосити стан війни з рсфрр.
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р.І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р.
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •1. Економічна розруха. (Після закінчення громадянської війни республіка
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •2 Січня 1922 р. Було підписано договір про дружбу і братерство м іж Туреччиною та Україною, що мало надзвичайно важливе значення для становлення та активізації зовнішньої торгівлі республіки.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей длязовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •1. Було українізовано освіту і пресу.
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників.
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •28 Червня 1940 р. Румунський уряд заявив про свою
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •23 Червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору оун, в яких декларувалися наміри українців.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •13,6 Млн осіб (за іншими даними на 14,5 млн). Жорсто
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни Польща підтримувала угор
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р. З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. В Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях.
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •1. Легітимність (законність) перебування Криму в складі України.
- •2. Особливості сучасного етнічного складу Криму.
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •8 Січня 1992 р. Румунія визнала незалежну Україну, а 1 лютого 1992 р. Встановила дипломатичні відносини з нею.
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р.
На Паризьку мирну конференцію з 18 січня 1919 р. по 21 січня 1920 р. зібралися представники понад 30 країн. Вирішальна роль на конференції належала лідерам трьох великих держав — прем’єр-міністрові Франції Ж. Клемансо, прем’єр-міністрові Великобританії Д. Ллойд Джорджу і президентові США В. Вільсону. Вони справляли домінуючий вплив на роботу її керівних органів — спочатку Ради десяти, з березня 1919 р. Ради чотирьох, з кінця червня — Ради п’яти. Враховуючи, що з усіх великих держав Франція найбільше потерпіла від німецької агресії, головував на конференції Ж. Клемансо. Український народ, який внаслідок свого геополітичного становища (будучи розділений між двома ворогуючими блоками і опинившись в самому епіцентрі військових дій на Східному фронті) чи не найбільше постраждав у ході тієї війни, сподівався на справедливе розв’язання українського питання цим найавторитетнішим міжнародним форумом. Тим більше, що своє прагнення до волі, державної незалежності і соборності він неодноразово демонстрував у той період, відродивши ще в листопаді 1917 р. на теренах колишньої підросійської України власну державність у формі Української Народної Республіки (УНР), а в листопаді 1918 р., відразу після краху Австро-Угорської імперії, утворивши на західноукраїнських землях ще одну українську державу — Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). Природно, що участь українських представників у мирній конференції була одним із зовнішньополітичних пріоритетів молодої держави, яка з самого початку заявила про бажання будувати свої міжнародні відносини на цивілізованих засадах, спираючись на принцип самовизначення народів. 29 грудня 1918 р. Рада Міністрів УНР ухвалила послати Надзвичайну дипломатичну місію до Парижа, яка одночасно була б делегацією на мирну конференцію. Делегацію очолив колишній міністр шляхів УНР Г. Сидоренко, його заступником було призначено державного секретаря закордонних справ ЗО УНР В. Панейка. На жаль, через внутрішні та міжнародні негаразди вся українська делегація приїхала до Парижа із великим запізненням — у квітні 1919 р., що негативно позначилося на результатах її діяльності. Перед українськими дипломатами стояли завдання: добиватися міжнародно-правового визнання УНР і допомоги з боку Антанти для боротьби проти агресії більшовицької Росії, а також відстоювати територіальну цілість України. У першій же ноті, направленій Г. Сидоренком 10 лютого 1919 р. голові конференції, висловлювалося прохання українського уряду визнати УНР і допустити її делегатів до участі в роботі міжнародного форуму. Але ці, як і наступні, спроби представників УНР привернути увагу конференції до українського питання були проігноровані. У цілому за час свого перебування в Парижі делегація провела велику роботу, спрямовану на захист і роз’яснення української справи. Наші дипломати проводили зустрічі й консультації з дипломатами і вищими урядовцями Франції, Великобританії, США, інших великих держав, зустрічалися з представниками Польщі, російського «білого руху», контактували і навіть вдавалися до окремих спільних акцій з делегаціями Азербайджану, Естонії, Грузії, Литви, Північного Кавказу, Білорусі. На жаль, за весь час роботи конференції українське питання в цілому окремо не обговорювалося, а лише у зв’язку з вирішенням двох інших, на думку її організаторів, набагато важливіших питань — російського і польського. Останнього у зв’язку з українсько-польською війною за Східну Галичину і проблемою східних кордонів Польщі. Наддніпрянська ж Україна розглядалася ними як одна з територій колишньої Російської імперії, а отже, частиною російського питання. Чим серйознішою ставала для країн Заходу небезпека з боку більшовицької Росії, тим менше залишалося в УНР шансів бути визнаною державами Антанти. Небажання розглядати УНР як суверенну державу обумовило також підхід лідерів Антанти до долі західноукраїнських земель, які з моменту виникнення ЗУНР зазнали збройної агресії з Польщі, Румунії та інших держав. Варто підкреслити, що справа Східної Галичини була єдиною проблемою, щодо якої Паризька мирна конференція офіційно зверталася до дипломатів УНР. Українську делегацію було допущено як спостерігача на засідання її робочих органів, де розглядалася ця проблема. Вона брала участь у роботі спеціальної комісії генерала Л. Боти щодо перемир’я між Україною і Польщею. На жаль, Україна виступала на Паризькій мирній конференції не як суб’єкт, а об’єкт міжнародної політики, як арена експансіоністських інтересів інших держав. Головні творці післявоєнної карти Європи — лідери Франції, Великобританії і США проігнорували законне право українського народу на державну самостійність і соборність його земель. Це свідчить про недооцінку ними важливості справедливого розв’язання українського питання в контексті тодішнього міжнародного розвитку.