23 Червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору оун, в яких декларувалися наміри українців.

У документах ОУН чітко заявила свою позицію: Україна має бути економічно незалежною та мати власні збройні сили. Бандера та його однодумці застерігали: німці, прагнучи встановити у Європі "новий порядок", мають зважати на рішучість українців.

Чи бачив ці документи Гітлер? Думаю, що ні. Він мав достатньо клопотів із початком Бліцкріґу та прикордонними боями перших днів війни.

До того ж Вермахту, який поставив на коліна не одну європейську державу, не потрібні були союзники. Для себе Гітлер визначив долю народів СРСР, а зокрема України: не могло бути й мови про створення будь-якого державного утворення на завойованих територіях, не говорячи вже про незалежну державу. Окупований східний простір чекала доля колонії. Тому устремління українців не бралися до уваги - вони не входили в плани Гітлера.

Тим часом Організація українських націоналістів від декларацій перейшла до дії, користаючись із ситуації у своїх інтересах. Заздалегідь підготовані похідні групи вирушили в дорогу, встановлюючи у селах і містечках свою адміністрацію.

Окрім відомих трьох, на схід вирушили ще дві спеціальні похідні групи - Львівська та Київська. Ці дві групи мали за завдання проголосити у першому великому місті західної України - Львові та столиці України Києві Акт відновлення української державності.

До складу Державного правління, створеного 30 червня 1941 року, ввійшли не тільки представники ОУН (11 осіб - Я. Стецько, Р. Шухевич, Я. Старух, О. Гасин, М. Лебедь та ін.), але й представники інших партій (15 осіб). Від УСРП - чотири особи (генерал В. Петрів, М. Росляк, В. Лисий та К. Паньківський), від ФНЄ А. Пясецький, УНДО - О. Марітчак та Є. Храпливий, решта - безпартійні.

Проголошення акту було повною несподіванкою для німців, але у дію одразу ж був запущений весь механізм нацистської машини для нейтралізації зухвальства Бандери та ОУН.

У час наступу Вермахту, який, здавалось, невдовзі переможе Червону армію, найлегше було відреагувати жорсткими репресивними заходами. Але німці вдалися спочатку до вмовлянь, потім - погроз, а тоді вже до арештів. Очевидно, гітлерівці, враховуючи зухвальство із актом, побоювались відразу різко реагувати: їм не хотілося без потреби провокувати повстання в тилу армії в розпал грандіозного наступу.

Розв'язка наступила 5 липня - інформація дійшла до Гітлера.

Після цього гестапо арештувало Бандеру та відправило в Берлін під домашній арешт на час допитів по справі Акта 30 червня, для чого була створена спеціальна слідча комісія.

Українці, як і країни Балтії, прагнули, скориставшись ситуацією, створити свої незалежні держави. І проголошення акту стало першим кроком у переході ОУН на антинімецькі позиції. Далі були - з вересня 1941 р. - повальні арешти та розстріли німцями підпільників ОУН. Нацисти швидко збагнули, що ОУН є єдиною силою, здатною їм протистояти збройно на окупованих українських землях.

Вже весною 1942 року ОУН приймає рішення, крім продовження антинімецької пропаганди, розпочати збройну боротьбу. А за півроку Волинь та Полісся взялися за зброю в боротьбі із німецькою окупаційною владою, підштовхуючи організацію від політики до збройних дій.

Настав час створити Українську Повстанську армію.