81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р. З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. В Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави.

Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією були підписані 10 лютого 1947р. в Парижі й набрали чинності 15 вересня 1947р.

Кожна з угод містила преамбулу, а також територі­альні, політичні, військові, економічні, репараційні пос­танови. В преамбулі кожної з мирних угод проголошува­лося про припинення стану війни й фіксувалося зобо­в'язання союзних держав підтримати звернення країни, з якою укладено мирну угоду, про прийняття її в Органі­зацію Об'єднаних Націй.

.Політичні пункти мирних угод з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією зобов'язували ці країни вжити необхідних заходів для забезпечення ос­новних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Ці країни зобов'язувалися також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих.Постанови мирних угод з питань репарацій передба-і чали часткове відшкодування переможеними країнами тих збитків, яких вони завдали своєю агресією країнам-переможницям.

За деякими ознаками Д.Мануїльському (нарком ЗС УРСР) Кремлем відводилася у тогочасній зовнішньополітичній діяльності досить специфічна роль: як представник "суверенної" УРСР він міг виступати з окремих питань наполегливіше, ніж керівники союзного МЗС. Так, на Паризькій мирній конференції (29 липня - 15 жовтня 1946 р.) йому довелося відіграти помітну роль у розв'язанні проблеми грецько-болгарського кордону

Від імені Української РСР Д.Мануїльський розповсюдив серед учасників конференції лист-звернення зі спростуванням грецьких територіальних претензій, які ставили під загрозу безпеку Софії та Пловдива, Хоча Паризька конференція тимчасово залишила цю проблему відкритою, але Третя сесія Ради міністрів закордонних справ п'яти великих держав висловилася на користь збереження Болгарії в кордонах станом на вересень 1940 р.

Як віце-голова комісії з політичних і територіальних питань до Італії Д.Мануїльський спільно з поляками наполіг на внесенні до проекту мирного договору з цією державою статті про заборону всіх організацій фашистського типу і таких, що ведуть ворожу пропаганду проти Об'єднаних Націй. Конференція схвалила і поправку делегації УРСР, яка зобов'язувала Італію передати Греції Додеканезькі острови. Але пропозиції Д.Мануїльського щодо встановлення єдиних митних кордонів та валюти Вільної території Трієст і Югославії, підпорядкування Белграду залізничної мережі та зовнішньої політики Трієсту були відкинуті переважною більшістю членів комісії. Не дістала схвалення і українська поправка щодо обмеження можливості держав-переможниць задовольнити свої фінансово-економічні претензії до Рима за рахунок італійських активів у них (подібна "турбота" Кремля про Італію пояснювалася участю в її уряді комуністів та лівих соціалістів).

На Паризькій мирній конференції 1946 р. член делегації УРСР А.Барановський був обраний головою комісії для Румунії. Він рішуче виступив проти поправки делегації Південно-Африканського Союзу щодо встановлення "справедливих", тобто завищених, цін для колишніх союзників Німеччини за товари, придбані у країн-членів ООН у рахунок репарацій. Кремль був переконаний у тому, що ця пропозиція являла собою спробу створення привілейованого становища для іноземних нафтових компаній у Румунії. Компенсація іноземним власникам за втрачене майно на території колишніх союзників Німеччини визначалася у дві третини від фактичних збитків.

У дещо делікатному становищі А.Барановський опинився, коли його обрали головою підкомісії Паризької мирної конференції з розв'язання проблеми угорсько-чехословацького кордону біля Братислави. Чехословацька сторона наполягала на його перенесенні на 12 миль у південному напрямку, до того ж невизначеним залишалося становище 650-тисячного угорського населення Південної Словаччини, що поверталася до складу ЧСР. Підкомісія рекомендувала внести чехословацьку поправку до проекту мирного договору, а Д.Мануїльський підтримав пропозицію Праги щодо здійснення між обома державами обміну населенням, посилаючись на українсько-польський досвід.