- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення Історики виділяють три основні групи слов’ян:
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •860Р. Договір 911 р. Мав двосторонній характер.
- •941 Р. Нові русько-візантійські звади знову
- •955 Р., а за Константином VII Багрянород-ним, -957 р. Прибувши до Константинополя в складі
- •971.Болгарія. Попервах кампанія складалася вдало для
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •1036 Р. Сталася й славетна подія – військо Ярослава розгромило під Києвом печенігів. Згідно до літописів та легенд, на честь цієї перемоги Ярослав велів збудувати знаменитий Софійський собор.
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового
- •2. Православ'я стало надійним Грунтом для ство
- •3. Прийняття християнства сприяло зростанню між
- •4. Під впливом християнства поступово відбулася
- •10.СтадіяроздробленностіКиївськоїРусітазменшенняїїдипломатичноївагивсвіті
- •1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність
- •2. Зростання великого феодального землеволодіння.
- •3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадко
- •4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий за
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •1264—1323 Рр. — стабільність та піднесення.
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •1230 Р. Да-нило повів боротьбу за Галичину, яка тривала протягом 15 років.
- •1238Р. Данило переміг під Дорогочином загін тевтонських лицарів Добржинського ордену, що захопили цей значний торговельний пункт над Бугом
- •13.Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14.Дипломатія Володимира Мономаха
- •15.Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі Чинниками, що робили можливими
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •8 Серпня 1649 року було підписано мирну угоду між б. Хмельницьким і королем Яном II Казимиром - Зборівський договір;
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •1917 Р . , Центральна Рада перебувала в стані війни з Рад-
- •11 Січня 1918 р. Лейтмотивом цього документа була теза:
- •1918 Р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією
- •1918 Р. У бою під Крутами
- •12 Грудня 1917 р. Звернувся з нотою до всіх воюючих
- •28 Грудня 1917 р. Розпочалося перше пленарне засідання
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •9 Лютого 1918 р. Договір унр із Центральними державами було укладено.
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •53. Дипломатія України щодо окраїнних держав, які виникли на теренах колишньої російської імперії в 1917-1921 рр.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •1919 Р. Офіційно оголосити стан війни з рсфрр.
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р.І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р.
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •1. Економічна розруха. (Після закінчення громадянської війни республіка
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •2 Січня 1922 р. Було підписано договір про дружбу і братерство м іж Туреччиною та Україною, що мало надзвичайно важливе значення для становлення та активізації зовнішньої торгівлі республіки.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей длязовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •1. Було українізовано освіту і пресу.
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників.
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •28 Червня 1940 р. Румунський уряд заявив про свою
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •23 Червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору оун, в яких декларувалися наміри українців.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •13,6 Млн осіб (за іншими даними на 14,5 млн). Жорсто
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни Польща підтримувала угор
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р. З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. В Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях.
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •1. Легітимність (законність) перебування Криму в складі України.
- •2. Особливості сучасного етнічного складу Криму.
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •8 Січня 1992 р. Румунія визнала незалежну Україну, а 1 лютого 1992 р. Встановила дипломатичні відносини з нею.
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
Проголошення УНР значно посилило увагу Антанти до України. Після розстрілу генерала Духоніна зі ставки в Могильові до Києва переїхали військові місії Англії, Франції, Італії, Румунії, Сербії, Бельгії. Були призначені офіційні представники Франції та Англії при уряді Української Народної Республіки. Після проголошення Першого Універсалу УЦР і створення Генерального Секретаріату УЦР-УНР уряди держав Антанти з літа 1917 почали надсилати своїх представників для ознайомлення з внутрішньополітичною ситуацією в Україні. Представники А. на всіх переговорах з українською стороною в основному ставили питання про можливість використання українських військ, що поступово формувались, у воєнних діях проти австро-німецького блоку. 21 грудня 1917 (3 січня 1918) генерал Ж.Табуї офіційно заявив про визнання Української Народної Республіки і призначення його комісаром Французької Республіки при Генеральному Секретаріаті. Держави Антанти намагались переконати уряд УНР продовжувати боротьбу на Західному і Південному фронтах, пропонуючи фінансову і військову допомогу. Однак складне внутрішньополітичне становище в Україні, агресія більшовицької Росії і окупація її військами значної частини української території, в тому числі Києва, примусили Генеральний Секретаріат вимовитись від подальших контактів з Антантою і укласти Берестейський мир 1918. Цікаво, з якою мірою відвертості союзники, зокрема Франція, повідомляли про власні плани щодо України. Генерал Табуї у своїй заяві при вступі на посаду офіційного представника Франції майже із солдафонською відвертістю наголосив; «Я приношу вам офіційне запевнення в тім, що Франція, котра перша робить цей рішучий крок, підтримуватиме всіма своїми силами Українську республіку в тих зусиллях, яких вона вживе, Щоб продовжувати свій хід по шляху, який накреслили собі союзники й по котрому вони йтимуть і надалі без вагань у повній свідомості своїх прав і обов'язків відносно демократії цілого світу й людськості». Дуже відверта заява.
Майже так, тими ж словами, але обережніше, висловився й Піктон Баге, представник Англії в Україні, після свого призначення. Він запевняв, що Англія «підтримуватиме з усіх своїх сил Український уряд у завданнях, які він розпочав щодо створення доброго управління, підтримання порядку й поборювання Центральних держав, ворогів демократії й людськості».
Проте представники Антанти з великим обуренням зустріли звістку про початок переговорів України з Німеччиною та Австро-Угорщиною, бо тепер вони залишалися з Четверним союзом наодинці. А мир давав Україні можливість легалізуватися й закріпитися на міжнародній арені.
Участь України в цих переговорах страшенно стривожила союзників. Вони намагалися всіляко поліпшити своє становище в Україні, особливо ті з них, хто мав там міцні економічні позиції, як, наприклад, Франція. 18 грудня 1917 року Франція визнає УНР де-факто. З січня 1918 року генерала Табуї призначили комісаром Фран¬цузької республіки при уряді УНР. Але найважливіша подія сталася 5 січня. Того дня таємною угодою Англія та Франція поділили Росію на так звані «зони впливу». Французька зона пролягала на захід від лінії: Керчен¬ська протока — гирло Дону — Дон — Царицин, а англійська — на схід від цієї лінії. Понад цю угоду до англійської зони відійшло узбережжя Білого моря, а до французької — Польща.
Протягом 1918 Антанта ставилась вороже до УНР і Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, повністю підтримуючи Добровольчу армію генерала А. Денікіна та ідею російських шовіністичних кіл про відновлення «единой и неделимой России». В жовтні 1918 у Женеві в переговори з представниками країн Антанти намагався вступити міністр закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко але через початок антигетьманського повстання ці спроби були припинені. Директорія УНР не була визнана Антантою, а позиція українського уряду розглядалась її дипломатами як «більшовицька».
Після перемоги над ворожим угрупованням 1918 Антанта розпочала введення своїх військ у південні райони України — стурбована наступом більшовиків, Антаната прийняла рішення замінити німецькі гарнізони власними військами. 27 грудня 1918 Директорія УНР опублікувала ноту «До демократій усіх націй світу і демократій держав Антанти», в якій висловлювався рішучий протест проти втручання Антанти у внутрішні справи України. Враховуючи складне становище на українсько-більшовицькому фронті, Директорія видала наказ про відхід українських частин з міста. 45. Міжнародні чинники прийняття ІV Універсалу
Центральної Ради, набуття УНР статусу самостійної, суверенної держави
Після прийняття ІV Універсалу 22 січня 1918 р., котрий проголосив державну самостійність Української Народної Республіки, українська держава завершила свій рух до незалежності. Виконавчі структури Української Центральної Ради перетворено на повноцінний уряд, який зберіг на початку назву Генеральний Секретаріат. Серед них чільне місце зайняло зовнішньополітичне відомство - Генеральне секретарство міжнародних справ.
В день проголошення IV Універсалу Центральна Рада прийняла Закон про національно-територіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами - росіянами, євреями і поляками. Мир із Центральними державами і організація з їхньою допомогою оборони України стали реальним порятунком у ході війни з більшовиками. Лише проголошення незалежності, могло вивести країну на шлях самостійної міжнародної політики. Цій меті служив IV Універсал Центральної Ради.
Прийняття Універсалу стало визначною подією в житті українського народу. Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну українську державу і добра нагода відродження і закріплення своєї державності зазнала краху, але ідея самостійної соборної України жила в умах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне історичне значення IV Універсалу Центральної Ради.
Проголошена в універсалі самостійність не мала абсолютного характеру. Навіть у цьому документі цілковито не відкидалась ідея федерації: тільки Українські Установчі збори мають остаточно вирішити питання «про федеративний з в ' я з о к з народними республіками колишньої Російської держави».
На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже був пройдений. На початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією — в середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України. Маятник суспільних настроїв дедалі більше «зашкалює» у лівий бік, на тлі задекларованих більшовицьким урядом гасел — «Землю — селянам!», «Мир — народу!» — посилюється зневіра народу щодо здатності Центральної Ради вирішити нагальні державні проблеми, соціальні орієнтири беруть гору над національними.
У час правління гетьмана П. Скоропадського з 3 травня 1918 р. обов'язки міністра виконували Голова Ради міністрів Микита Василенко, Дмитро Дорошенко і Григорій Афанасьєв - аж до 14 грудня 1918 р., тобто до кінця правління Скоропадського.
Директорією УНР міністром закордонних справ 26 грудня 1918 р. призначено Голову Ради народних міністрів Володимира Чехівського, з 13 лютого1919 р. - Костянтина Мацієвича, з 9 квітня 1919 у новому складі уряду портфель міністра закордонних справ залишався вільним, згодом міністром призначено Володимира Темницького. Із 27 серпня 1918 Андрій Лівицький - керуючий міністерством закордонних справ, 26 квітня 1920 р. міністром став Андрій Ніковський. Це останній уряд УНР, який діяв на українських землях. Подальше він перебував у еміграції. Державний Центр УНР в екзилі підтримував ідею державної самостійності України цілих 70 років, звертаючи чи не найголовнішу увагу у своїй діяльності на міжнародні справи.
Першим виходом УНР у міжнародну політику була участь у підготовці і підписанні Берестейського миру 1918 р. Українська дипломатія уклала цей договір на досить вигідних для себе умовах. Після того, як УНР визнала більшість країн учасників Берестейського миру, Центральна Рада у 1918 р. вислала перших українських послів до Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Румунії.