19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію

Поляки на¬магалися будь-якою ціною приборкати козаків. Ще до морських походів, 1614 року, спеціальна польська комісія зазначала, що козаки нікого, крім своєї старшини, не слухають і взагалі живуть ніби окремою державою. Козацьким представникам було заявлено ультимативно, щоб козаки перебували лише на Запоріжжі й захищали кордон від набігів турків і татар, не втручаючись у справи інших країн. Козаки позбав¬лялися права без дозволу короля здійснювати походи і приймати до себе селян-втікачів.

Відповідь козаків на цю грізну петицію не збереглася, але їхні наступні дії (вже згадані походи) красномовно свідчать про те, що вони всі напучування в одне вухо впустили, а в друге випустили. Проте визнання за козаками власного козацького суду й управи, на яке пішли польські урядовці, свідчило про офіційне, на державному рівні, підтвердження козацької авто¬номії як першого кроку на шляху до створення ко¬зацької держави.

Козацькі походи ледь не призвели до війни між Туреччиною та Польщею. Польський уряд доклав чимало зусиль до збереження миру, А в Україну для втихомирення козаків було направлене коронне військо разом з мобілізованою шляхтою. Перед лицем такої небезпеки козаки порівняно спокійно сприйняли черговий ультиматум. А в ньому вимагалося виключити з козацького стану «ремісників, купців, шинкарів, війтів, бургомістрів, різників, кравців, що налізли до війська». Козаки погодилися також не нападати на сусідні країни й за платню нести сторожову службу. Але наполягли на самостійному виборі старшого над собою, якого уряд мав лише затверджувати. Поляки із задоволенням зустріли згоду на виключення з війська всіх непрофесіональних козаків і всіх, хто пристав до них упродовж останніх двох років.

Розсудливий Сагайдачний, аналізуючи ситуацію, розумів, що всі ці вимоги скоро втратять реальний грунт.І справді, вже 1618 року королевич Владислав, вирушаючи на чолі невеликого війська здобувати московську царську корону, потрапив у скрутне становище, и виручити його могли тільки козаки.

Незважаючи на рішучу допомогу козаків польським військам у війні з Москвою, тиск на козаччину тривав. Це ви-кликало розкол у козацькому середовищі й величезне обурення козацької голоти-сіроми. Воно коштувало Са¬гайдачному короткочасного скинення з гетьманської посади.

Процес переговорів між королем та його урядовцями й козаками тривав, дедалі більше нагадуючи не сто¬сунки між сюзереном і васалом, а дипломатичні кон¬такти на рівні міжнародних відносин. Дипломатичний вплив козацтва на політичну ситуацію в Польщі особ¬ливо був помітний у вирішенні справи щодо захисту православної віри. Берестейською унією 1596 року цій вірі було завдано відчутного удару. Претендент на кримський престол Шагін-Гірей у грудні 1624 року уклав з козаками союз як з окремою державою. Козаки у цей час здійснювали власну міжнародну політику. На початку 1625 року в Москві навіть з'явилися козацькі посли.

Одержавши черговий наказ не виходити в море, ко¬заки знову порушили його. Вони дісталися до Царго-рода, спустошили околиці Трапезунда й розбили потім неподалік від Дніпровського лиману сильний турецький флот.

Поляки вжили рішучих заходів. Вони підкупили та¬тарських ватажків, розколовши на деякий час козаць¬ко-татарський союз. А потім польське військо рушило в Україну. Після низки запеклих боїв, які точилися з перемінним успіхом, восени 1625 року обидві сторони уклали компромісну угоду, відому під назвою Куру-ківської. Гетьманом став Михайло Дорошенко — відома в козацькому світі постать.

Дорошенко, лояльно ставлячись до короля, одночас¬но намагався обстоювати козацькі права Генеральною лінією козацької дипломатії був роз¬рахунок на ослаблення Криму, і козаки завжди під¬тримували того, хто хоч чимось цьому сприяв. Після загибелі Михайла Дорошенка вони прийняли рішення порозумітися з польським королем, а в Криму підтримати Шагін-Гірея, бо це ослаблювало Крим в цілому. Повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) завершилось укладенням між польським урядом і ко¬заками Переяславської угоди Ку-руківська угода зберігала свою чинність. Самі козаки вважали Куруківську угоду скасованою й від¬значили це своє бачення деяких пунктів угод великим-морським походом, під час якого було спустошено Чор-номорське узбережжя в районі Килії, Балчика, Варни. Поляки не заважали козакам, але своє коронне військо залишили в Україні.

Про зростаючий вплив козацтва на міжнародні справи свідчить чергова спроба європейських монархів втяг¬ти козаків у розв'язання своїх політичних проблем. Деякі факти вказують на те, що трансильванський воєвода Габор за посередництвом Константинопольського патріарха вів якісь переговори з козаками. Після його смерті шведський король Густав-Адольф двічі направляв своїх послів до козаків з пропозицією підтримати його кан¬дидатуру на польський престол на випадок смерті поль¬ського короля.

Уже 1633 року розгорнулася московська кампанія. Козаки взяли в ній активну участь, оперуючи на Сіверщині під орудою Яреми Вишневецького та Адама Киселя.

Повстання під проводом Павла Бута (Павлюка) за¬вершилося страшною поразкою козацького війська. Уго¬да, підписана з польським урядом, була принизливою (а підписував її від імені козаків військовий писар Богдан Хмельницький — уже тоді він набував дипло¬матичного досвіду, який дуже пригодився йому пізніше). Козаки виявили повну покору, прийняли призначену їм старшину і склали присягу на вірність королеві. Видані повсталими Павлюк, Томиленко та четверо інших ватажків були страчені у Варшаві.

Серед політичних постатей найяскравішою була постать Петра Конашевича-Сагайдачного.За його гетьманства козаки зайняли чільне місце в українському суспільстві, перебираючи на себе роль шляхти, яка дедалі більше полонізувалася й пе¬реходила в католицтво. Своєю діяльністю Сагайдачний

повернув Києву значення культурного й релігійного осередку України. Діяння Сагайдачного впродовж короткого часу уможливили майбутню державу Хмель-ницького. Вів гетьман також зважену й лояльну сто¬совно сусідів, особливо Польщі, зовнішню політику, чим уславився і як талановитий дипломат.

Польська держава, бажаючи придушити козацький рух, одночасно відчувала гостру потребу в професіоналах такого рівня, якими були козаки. Тому вона, з одного боку, вживала репресивних заходів, а з другого — змушена була сприяти розвиткові козацтва. Ці про¬тиріччя й використовували козаки для того, щоб завзято боронити рідну землю й свою віру. При цьому вико¬ристовувалися як воєнні, так і дипломатичні методи. Народні повстання, серцевиною яких були саме козаки, завжди завершувалися підписанням угод, під час ук¬ладення яких козаки виступали самостійною стороною на засадах міжнародного права.