- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення Історики виділяють три основні групи слов’ян:
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •860Р. Договір 911 р. Мав двосторонній характер.
- •941 Р. Нові русько-візантійські звади знову
- •955 Р., а за Константином VII Багрянород-ним, -957 р. Прибувши до Константинополя в складі
- •971.Болгарія. Попервах кампанія складалася вдало для
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •1036 Р. Сталася й славетна подія – військо Ярослава розгромило під Києвом печенігів. Згідно до літописів та легенд, на честь цієї перемоги Ярослав велів збудувати знаменитий Софійський собор.
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового
- •2. Православ'я стало надійним Грунтом для ство
- •3. Прийняття християнства сприяло зростанню між
- •4. Під впливом християнства поступово відбулася
- •10.СтадіяроздробленностіКиївськоїРусітазменшенняїїдипломатичноївагивсвіті
- •1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність
- •2. Зростання великого феодального землеволодіння.
- •3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадко
- •4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий за
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •1264—1323 Рр. — стабільність та піднесення.
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •1230 Р. Да-нило повів боротьбу за Галичину, яка тривала протягом 15 років.
- •1238Р. Данило переміг під Дорогочином загін тевтонських лицарів Добржинського ордену, що захопили цей значний торговельний пункт над Бугом
- •13.Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14.Дипломатія Володимира Мономаха
- •15.Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі Чинниками, що робили можливими
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •8 Серпня 1649 року було підписано мирну угоду між б. Хмельницьким і королем Яном II Казимиром - Зборівський договір;
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •1917 Р . , Центральна Рада перебувала в стані війни з Рад-
- •11 Січня 1918 р. Лейтмотивом цього документа була теза:
- •1918 Р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією
- •1918 Р. У бою під Крутами
- •12 Грудня 1917 р. Звернувся з нотою до всіх воюючих
- •28 Грудня 1917 р. Розпочалося перше пленарне засідання
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •9 Лютого 1918 р. Договір унр із Центральними державами було укладено.
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •53. Дипломатія України щодо окраїнних держав, які виникли на теренах колишньої російської імперії в 1917-1921 рр.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •1919 Р. Офіційно оголосити стан війни з рсфрр.
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р.І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р.
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •1. Економічна розруха. (Після закінчення громадянської війни республіка
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •2 Січня 1922 р. Було підписано договір про дружбу і братерство м іж Туреччиною та Україною, що мало надзвичайно важливе значення для становлення та активізації зовнішньої торгівлі республіки.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей длязовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •1. Було українізовано освіту і пресу.
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників.
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •28 Червня 1940 р. Румунський уряд заявив про свою
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •23 Червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору оун, в яких декларувалися наміри українців.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •13,6 Млн осіб (за іншими даними на 14,5 млн). Жорсто
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни Польща підтримувала угор
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р. З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. В Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях.
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •1. Легітимність (законність) перебування Криму в складі України.
- •2. Особливості сучасного етнічного складу Криму.
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •8 Січня 1992 р. Румунія визнала незалежну Україну, а 1 лютого 1992 р. Встановила дипломатичні відносини з нею.
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
53. Дипломатія України щодо окраїнних держав, які виникли на теренах колишньої російської імперії в 1917-1921 рр.
Налагодження відносин з країнами, що постали на територіях, які відокремились від Росії, було важливим напрямком зовнішньополітичної діяльності уряду Української Держави. Визнання Україною державних новоутворень суб'єктами міжнародного права було вдалим тактичним ходом української дипломатії. Здійснюючи власний зовнішньополітичний курс, Українська Держава ставала природним союзником для інших новостворених держав. 3 більшістю з них були встановлені прямі стосунки, інтенсивність яких визначалась наявністю невирішених проблем, головннм чином територіальних. За часів Української Держави були встпновлені дипломатичні відносини і відбувся обмін послами з Фінляндією, Грузією, Вірменією, Польщею, Білорусією, Кубанськнм краєм, Всевеликим Військом Донським; з Литвою були встановлені консульські відносини.
В діях української дипломатії в цьому напрямку проглядалпсь загальні закономірності, які базувалися на принципах добросусідства, забезпечення суверенітету, територіаяьної. цілісності Української Держави тощо. Однак, зважаючи на складну внутріідню і зовнішньополітичну ситуацію, пов'язану з присутністю німецьких окупаційних військ на території України а також політичною нестабільністю в деяких регіонах, з якими зав'язувалися стосунки, від української сторони вимагалось застосування більш гнучкої тактики.
Щодо відцосин з Білорусією, то в інтересах Української Державп було бажано мати справу з цілком незалежною білоруською державою. В дійсності Білоруська Народна Республіка, проголошена в березні 1918 р. не була визнана німцями, які на той час окупували частину її території.
В квітні, а потім в червні 1918 р. до Києва приїздили білоруські урядові делегації на переговори. Однак, внаслідок розбіжностей поглядів щодо територіального розмежування, а також непевності становища білоруської влади (відсутністю офіційно визнаного уряду і чітко визначеної форми білоруської держави) обидві сто ронп не дійшли порозуміння. Питання про кордони білоруська сторона ставила вельми принципово, зазначаючи важливе значення для неї областей, які відійшли до України за Брестським миром. Гострою та болючою була й проблема Бессарабії. Скориставшись складним політичним становищем України, союзниця Антанти Румунія захопила Бессарабію й не поспішала її повертати. Зав'язалася виснажлива дипломатична гра, в якій поперемінно брали участь уряди то УНР і Української Держави, то РСФРР і Радянської України.
Але потім доля Бессарабії вирішилася дуже просто. 6 вересня 1919 року між Петлюрою й Румунією укла¬дається угода, за якою Петлюра відмовився від пре¬тензій на Бессарабію, а Румунія брала на себе зобов'язан¬ня постачати йому зброю та амуніцію.
Наддніпрянщині українська партія самостійницького напряму – Українська Народна Партія була готова прийняти тимчасову автономію в межах Російської імперії).
політики не підлягав суттєвому переглядові ні після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р., ні після перемоги антигетьманського повстання під проводом Директорії 14 грудня того ж року, демонструючи спадковість і наступність міжнародного курсу України, принаймні, в регіональній політиці.
Значну роль у розв’язанні проблеми міжнародного визнання для України, як і новопосталих країн європейської частини постімперської Росії та Кавказу, відігравав суб’єктивний фактор, тобто як бажання й здатність їхнього політичного керівництва до вироблення виваженого, реалістичного й далекоглядного зовнішньо- політичного курсу, так і вміння цілеспрямовано та послідовно його здійснювати. територіальна відірваність дипло- матичних представництв у Прибалтиці й на Кавказі від центрального апарату МЗС УНР ускладнювала проведення узгодженої політики та знижувала її ефективність. Насамкінець, амбітність, нетолерантність, нетерпимість і навіть банальна заздрість, помножені на гуртківщину, лишалися тяжкою й невиліковною хворобою, якою були вражені значна частина діячів вітчизняного національно-визвольного руху, в тому числі й частина представників українського дипломатичного корпусу.
Безперечно, саме Наддніпрянська Україна з її найчисельнішими у Балто-Чорноморському регіоні людськими ресурсами, найрозвиненішими економічним потенціалом і транспортною інфраструктурою, надзвичайно вдалим геополітичним розташуванням об’єктивно була покликана відігравати провідну роль серед “рандштатів”, в тому числі і в організації їх військово-політичних і економічних союзів. Очолюване С.Петлюрою й домінуюче в керівництві УНР із весни 1919 р. угрупування чітко усвідомлювало потребу зближення з Варшавою, навіть коштом поступок їй окремих територій у Холмщині, Підляшші, Західній Волині та Східній Галичині, що на кінець 1918 р. уже були окуповані польськими військами. Попри окремі нерівноправні положення щодо УНР, Варшавський договір 21-24 квітня 1920 р. забезпечував можливість продовження військово-дипломатичної боротьби за національну державність і надавав їй широкого міжнародного резонансу. Невдачі у спробі започаткування рівноправного діалогу з більшовицькою Росією та у справі захисту українських національних інтересів на Паризькій мирній конференції, зрештою, активізували участь Директорії у створенні “Балтійської (Східної) Антанти”. З погляду пріоритетності чорноморського чи балтійського векторів зовнішньої політики молодої української державності, найоптимальнішим за тогочасних умов видавалося їхнє природне поєднання у формі Балто-Чорноморського союзу, ключовою ланкою котрого мала бути УНР. Однак на останньому етапі національно-визвольних змагань, оточена звідусіль агресивно налаштованими й ворожими чи, у кращому випадку, неприхильними силами (за винятком, можливо, Чехословаччини), без належної соціальної підтримки та міжнародного визнання, УНР під керівництвом Директорії безповоротно втрачала на користь відродженої Другої Речі Посполитої вирішальну роль в інтеграційному процесі на теренах Центрально-Східної Європи.
Відтворення цілісної картини зовнішньополітичної діяльності українських національних урядів 1917-1921 рр. зумовлює необхідність дослідження їхніх відносин із українськими національними організаціями Середньої Азії, Сибіру та Далекого Сходу, політичними центрами російського демократичного антибільшовицького руху (“Російський політичний комітет” Б.Савінкова, паризька “Російська політична нарада”, Уфимська директорія тощо), а також визначення місця України та інших “окраїнних держав” колишньої Російської імперії у зовнішньополітичних концепціях та стратегіях суміжних із ними держав: Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Болгарії та Туреччини.